Голуб - Патрік Зюскінд

* * *

Надворі його огорнув прохолодний сизий світанок. Дощ уже не йшов. Тільки подекуди скапувало з дахів та стікало з віконниць, а на тротуарах стояли калюжі. Йонатан подався вниз до вулиці де Севр. Ніде не було видно ані людей, ані автівок. Будинки стояли собі тихо й скромно, у майже зворушливій цноті — так, ніби дощ змив із них усю пихатість, чванливість і ворожість. З іншого боку вулиці, перед продуктовим відділом «Бон Марше», повз вітрини промайнула кицька, зникнувши під прибраними овочевими ятками. Праворуч, біля скверу Бусіко, порипували від вологи дерева. Почали співати дрозди, їх спів відлунював від фасадів будівель, лише збільшуючи тишу, що панувала над містом.

Перейшовши вулицю де Севр, Йонатан повернув на вулицю дю Бак, щоб іти додому. З кожним кроком його мокрі підошви гучніше хляпали об мокрий асфальт. Це те саме, що йти босим, подумав він, маючи на увазі швидше шум, ніж ковзке відчуття вологи в черевиках та шкарпетках. У нього з’явилося величезне бажання скинути і шкарпетки, й черевики та йти далі босим, але він не зробив цього тільки з лінощів, а не тому, що це могло видатися йому непристойним. Але він старанно чалапав по калюжах, він ішов зигзагами від калюжі до калюжі, навіть перейшов на інший бік вулиці, бо побачив там на тротуарі особливо красиву й широку калюжу, й прочалапав по ній пласкими, мокрими підошвами, так що тільки бризки розліталися то на вітрину, то на припаркований автомобіль та на його власні холоші. Це було неперевершено, він насолоджувався цією дитячою шкодою, як величезною, знову здобутою свободою. Таким окриленим і щасливим він прибув на вулицю де ля Плянш, пройшов до будинку, промайнув повз закриту швейцарську мадам Рокар, пересік задвірок та піднявся вузькими сходами службового під’їзду.

І тільки вгорі, перед сьомим поверхом, його охопив страх перед кінцем дороги: там, нагорі, чекає страшна тварина — голуб. Він, напевно, сидить у кінці коридору з червоними, пазуристими лапами, оточений лайном та пухом, сидить і чекає; цей голуб, зі своїм жахливим червоним оком, злетить, тріпочучи крильми, і зачепить ними його, Йонатана, бо в кінці коридору неможливо буде від нього вивернутися…

Він поставив валізу й зупинився, хоч залишалося всього п’ять сходинок. Він не збирався повертатися. Він хотів лише хвильку перепочити, перевести подих, заспокоїти серцебиття, перш ніж здолати останній шматок дороги.

Він озирнувся. Його погляд помандрував овальними звивистими поручнями у глибину сходової клітки, і на кожному поверсі він побачив промені світла, що падали збоку. Ранкове світло втратило свою блакить, ставши жовтішим і, як йому здалося, теплішим. З помешкання господарів він почув перші звуки ранкового пробудження: дзенькіт чашок, приглушений удар дверцят холодильника, тиху музику з радіоприймача. І тоді він раптом відчув знайомий аромат, аромат кави мадам Лассаль; і коли він вдихнув його кілька разів, йому здалося, що він смакує ту каву. Взявши валізу, він пішов далі. Страх залишив його.

Зайшовши до коридору, він одразу помітив дві речі: зачинене вікно та ганчірку, що сохла над раковиною біля вбиральні. Погляд не міг сягнути кінця коридору, бо сліпучий стовп світла з вікна перетинав прохід. Він ішов далі, певною мірою безстрашно; пройшов крізь світло, ступив у затінок з іншого боку. Коридор був зовсім порожній. Голуб зник. Плями на підлозі були витерті. Жодна пір’їнка, жодна пушинка не тремтіла більше на червоних кахлях.

Примітки

1

гарна кімната (франц.).