Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Подібні розповіді завжди закінчувалися однаково: «Ось така кумедна історія сталася з людиною, якої немає». І я любив це в ній! А ще вона була такою непередбачуваною, що просто зводило з розуму. Еріка не така, як усі! Вона щира, наче маленька дитина, а ще надзвичайно гарна, ніби живий ангел. У прекрасних очах кольору меду я завжди бачив її душу, справжні емоції та почуття. Еріка ніколи не вдавала зі мною, не грала роль, а лише була собою! Завжди!

Щойно я розплющив очі, улюблений образ зник. Можна скільки завгодно міркувати, як слідувало вчинити й що зробити. Але, як кажуть, після бою кулаками не махають. Я знав лише одне — знайшовши Еріку, я ніколи більше її не відпущу і зроблю все, щоб знову заслужити довіру та кохання...

***

— Доброго ранку, дикі слухачі радіостанції Wild Rock. Як завжди, вас вітає незмінний ведучий Боббі Рок і сьогодні в нас у гостях молодий, але вже популярний гурт The Shadows.

Після представлення в ефірі пролунав гуркіт ударних, а ведучий розкотисто розсміявся. Окинувши поглядом друзів, я зрозумів, що не тільки мені було некомфортно перебувати тут.

— Ну що ж, на прохання продюсера онлайн-трансляції студії сьогодні не буде, — ведучий відкашлявся, ховаючи тим самим смішок. — Гурт став відомим не лише завдяки своїй творчості, але й ореолу таємничості, яким огорнуті ці хлопці. Показати їх вам я не зможу, зате познайомлю з ними.

Боббі Рок знову засміявся, починаючи трохи діяти цим на нерви. Певна річ, розважати слухачів було його роботою, але веселощі без міри теж не дуже добре.

— Так-так, — озвався чоловік, дивлячись на листи перед ним. — Значить, вокаліст у нас Джейкоб, вірно? — спитав він, бігаючи очима між нами.

— Так, — відповів я й махнув рукою, показуючи, до кого він звертається.

— У стислій характеристиці, яку надав ваш продюсер, зазначено, що ти також пишеш тексти, — уже більш зацікавлено промовив ведучий, наголосивши на останньому слові.

— Вірно, — знову коротко відповів я, що змусило Боббі примружитися і стиснути губи.

Швидше за все, Рок чекав довгих промов і хвалебних пісень про себе, але ж як він помилявся.

— Хм, гаразд. Джейкоб не дуже балакучий, — уклав ведучий, знову повертаючи увагу до аркушів. — Деякі тексти написані в співавторстві із гітаристом Семюелем.

— Сем, — одразу ж поправив його мій друг, чим привернув зацікавлений погляд Рока.

— Добре, Сем, — кивнувши, продовжив Боббі, натягуючи широку усмішку на обличчя. — Ти займаєшся музикою з дитинства? Чому саме гітара? І взагалі, де ти береш натхнення для написання таких крутих текстів?

Частково було шкода ведучого, який однозначно хотів зробити ефір цікавим, але після мене намагатися розговорити Сема — надто безглуздо.

— На гітарі грає батько й мене навчив, — рівним тоном почав друг. — Захоплення ж прийшло приблизно у перехідному віці, як це буває у більшості хлопців. А тексти я не пишу, скоріше іноді коригую. — Закінчивши, Сем відкинувся на спинку стільця і ​​схрестив руки на грудях, що не залишилося непоміченим Боббі Роком.

— Ну що ж, дякую, — вже без особливого ентузіазму озвався він. — Хм, — ведучий розплився в задоволеній посмішці. — Уся музика написана учасником гурту — Джоном. Це неймовірно, враховуючи твій такий юний вік.

Друг не підняв руку, щоб позначити себе, але Боббі якимось дивом одразу визначив його. Може, тому що Джеймс із нудьгуючим виглядом розглядав студію?

— У мене вказано, що ти єдиний обрав музику як спеціальність в університеті. Це так? — відсунувши листи й переможно відкинувшись на спинку стільця, спитав ведучий.

— Все вірно, — відповів Джон.

— Я слухав усі доступні пісні вашого гурту й мушу зізнатися, що музика потрясна. Як це в тебе виходить? Звідки береш натхнення?

Що ж, любитель року гідно оцінив безспірний талант Джона.

— Дякую, — кивнувши, озвався мій друг. — Раніше я шукав натхнення у всьому, що оточувало мене.

— А зараз? — оживившись і піднявши брову, спитав Боббі та подався вперед.

Повисло незручне мовчання, через що ведучий трохи розгубився. Тільки-но йому здалося, що хоч один із нас йде на діалог, як Джон одразу замовк.

— Дикі слухачі радіостанції Wild Rock, гадаю, нам слід перерватися на музичну паузу, — знову повеселішавши, промовив Рок. — Необхідно напоїти наших гультіпак кавою, щоб розв'язати їм язики. — Закінчивши, він запустив нашу ж пісню в ефір та, тяжко видихнувши, підвівся зі стільця і ​​попрямував до виходу.

А ось повернувся ведучий уже з продюсером Волтером, який менше ніж за хвилину встиг покритися червоними плямами від злості.

— Чорт забирай! — з порога почав репетувати він. — Що ви робите в прямому ефірі? Якого біса, Джейку? Мені що, самому піарити ваш гурт? Постарайтеся відкривати роти і відповідати на запитання! Ви ще не світові зірки, щоб так поводитися.

— Пісня закінчується, — сказав Боббі, звертаючись до продюсера. — Хлопці, просто підіграйте мені і все, — продовжив ведучий, повернувшись до нас. — Я ж нічого складного не питаю. Будьте просто собою.

На цих словах над дверима засвітився напис «Ефір», тому Волтер залишив нас, а Рок зайняв своє місце.