Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Але в якийсь момент я відчула, наче мені різко дали під дих, і серце миттєво заповнилося нестерпним болем. Спочатку я злякалася, але потім на очі навернулися сльози, а з горла вирвалися ридання. Закриваючи обличчя долонями, я намагалася сховатися від усього світу, хоч мене ніхто й не бачив. Тепер же тишу сонної вулиці порушувало моє горе, моє кровоточиве серце й душа, яка плакала... Я не хотіла відкривати обличчя, щоб не зіткнутися зі співчутливими поглядами людей, які могли вийти на вулицю, почувши мій крик. Біль із неймовірною швидкістю поширювався по тілу, заповнюючи кожну клітинку, наче дитина розмальовку. Тільки яскравих фарб не було... Мене розмальовували в кольори смутку, горя та розпачу.

Я плакала, не зупиняючись, поки не відчула, як хтось почав мене трясти.

— Боже, боже, боже, — голосив зляканий голос. — Еріко, прокинься! Будь ласка, люба, прокинься!

Різко розплющивши очі, я знову опинилася у своїй кімнаті. Це був сон, лише сон. Замість незнайомих людей на вулиці, на мене дивилася стривожена Моллі. Поступово я почала приходити до тями, розуміючи, що вигадка, а що реальність. Через кілька секунд у кімнату вбігли Вікі та Джесс і відразу кинулися до ліжка. Грудка в горлі підступала все вище і вище, передвіщаючи чергову істерику, яку я не хотіла випускати назовні. Ось тільки горе не питало, хочу я цього чи ні.

Міцно схопившись за Моллі, я уткнулася їй у волосся й залилася гіркими сльозами, стримувати які вже не виходило.

— Як же боляче, — хникала я, — серце в грудях розривається.

Вікі сіла ззаду, обняла мене довкола талії і схлипуючи поклала голову на моє плече.

— Рікі, усе мине, — шепотіла вона, шморгаючи носом. — Ми з тобою.

Джессіка підсунулася ближче, обійняла нас трьох і сказала:

— Разом ми сила.

Не знаю, як довго ми так сиділи, але в той момент я не хотіла бути одна й дівчата, схоже, це знали. Як ніколи, мені була потрібна підтримка. Вони навряд чи повністю усвідомлювали стан, у якому я була, але одне знали точно — моє серце розбите.

«Ось, що робить кохання з людьми», — крутилося в голові.

Через деякий час я таки відпустила Моллі, опустилася на подушку й підтягнула коліна до грудей. Хотілося якнайсильніше стиснутися в клубочок, немов разом зі мною зменшиться й біль. Подруги по черзі поцілували мене в лоба, порадили добре виспатися й пішли.

Міцно заплющивши очі, я подумки молила, щоб голову покинули абсолютно всі думки. Хотілося просто скинути весь цей тягар із плечей, щоб нарешті вдихнути без почуття болю десь глибоко всередині.

Помалу картинки з відпустки почали розчинятися, і я провалилася в глибокий сон.

***

Розплющивши очі, я відчула, що подушка під щокою волога. Швидше за все, я знову плакала уві сні, але, дякувати Богу, сам сон не запам'ятала. Я спробувала перевернутися на спину, і тіло відразу відгукнулося ниючим болем. Схоже, весь цей час я так міцно спала, що не рухалася.

У кімнаті була напівтемрява, власне, як і за вікнами, жалюзі на яких я так і не опустила, воліючи радіти сонцю. Тільки це було раніше. Тепер мені хотілося розчинитись у темряві.

Піднявшись із ліжка, я повільно обійшла всі вікна, закриваючи їх. Зупинившись посеред кімнати, я озирнулася довкола. На полицях під стінами лежали ще непрочитані книги і стояли парочка рамок із фото, на яких я виглядала щасливою. На дивані не було речей, адже я любила порядок, а сумка з відпустки, яку я там лишила, кудись зникла. Мені на очі також потрапив темний блокнот, який лежав на полиці біля французького вікна, але взяти його я не наважилася. Щоденник зберігав спогади, які я намагалася стерти з пам'яті. Так, саме стерти, видалити, знищити... Усе що завгодно, аби мені полегшало.

Коли я повернулася під ковдру, бажаючи знову провалитися в тривожні сни, які потім і не згадаю, у двері тихенько постукали.

— Заходь, — прохрипіла я, відчувши неприємне печіння в горлі, через що мимоволі сильніше укуталася.

У дверному отворі показалася Моллі, тримаючи в руках велику чашку й паперовий пакет. Щойно подруга підійшла до ліжка, мій ніс вловив приємний запах свіжої кави.

— Це тобі, Рікі, — ласкаво сказала Моллі, простягаючи мені принесене.

Чашку я поставила на тумбочку, а пакет вирішила відкрити відразу. Як виявилося, всередині лежала новенька книга.

— З твого улюбленого магазинчика, — промовила подруга, сідаючи на край ліжка. — Скажу чесно, мене просто заінтригувала картинка, — з обережною усмішкою продовжувала вона. — Але Вікі сказала, що тобі має сподобатися.

Ну, звісно, на обкладинці була зображена блондинка в обіймах красунчика брюнета. На задньому плані за парочкою виднівся ліс, великий місяць та силуети двох вовків, які додавали загальній картинці загадковості та однозначно привертали увагу.

— Відлуння Всесвіту. Звучить інтригуюче, — м'якше й тихіше додала подруга, погладжуючи мої ноги, замотані в ковдру. — Чи ти її вже читала?

— Ні, Марлі Флеймі для мене новий автор, — хрипко озвалася я. — Має бути цікаво.

Поки я розглядала книгу й читала анотацію на звороті, Моллі підвелася, поцілувала мене в лоб і попрямувала до дверей.