Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс

Правда, у французів є прислів’я: можна знайти жінку, у якої не було коханців, але неможливо знайти жінку, у якої був тільки один коханець. Уф!.. Дотепно аж-аж! Парадоксальна гра словесами, змагання в оригінальності. Не більше. Тож хай сія гра залишиться на совісті французів, які, судячи з вищенаведеного прислів’я, і геть не цінують — чи, навпаки, високо цінують? — жінок.

Ще правда: чоловіки на відміну від жінок завжди «в бойовій готовності». (Мовляв, природа вимагає продовження роду. Можливо. А тому допомагає чоловікам, пардон, їхній велелюбності, посилюючи у них виробництво — прямо виробничий процес! — сперми. Для продовження, мовляв, роду.)

Приклад? Та хоча б — за браком місця — один. Султан Марокко Мулай Ісмаїл, який помер у 1727 році, був батьком більше тисячі дітей! Себто самотужки значно і значно продовжив рід людський, принаймні марокканський.

Виявляється, із 1154 людських суспільств, культур, цивілізацій, що їх дослідили антропологи та етнографи, лише близько 15 відсотків дотримуються моногамії (одношлюбності), в інших чоловіки мали й по кілька жінок, по 3—5 і навіть по 30 у вождів. (Гареми у цей перелік не входять.)

То, може, хомо сапієнсу загрожує небезпека — як ген зради набере сили, — знищення моногамного шлюбу?

Але все це, в принципі, гадання на кофейній гущі.

З біологічної точки зору для генетичного різноманіття, може, й потрібна часта переміна партнерів, але... Але все це руйнує психіку — адже людина вже давно перестала бути твариною, а тому таке «стрибання» веде до серйозних захворювань. Доведено: у крові одиноких людей без сім’ї збільшується рівень протеїну під назвою інтерлейкін-шість, що веде до закупорення судин і до інсультів та сердечних нападів. Себто потрібна поруч одна, але вірна і надійна подруга, яку можна було б навіть назвати рідною.

Просто людському серденьку важливо відчувати міцну прив’язаність. Ось у чому суть, ось чому люди багнуть створювати сім’ї, а жінки найтяжкіше переносять самотність, що є для них неприкаяною. А ген зради — це атавізм, що дістався нам від далеких предків, яким треба було виживати, як можна більше мати партнерок для злягання. Аби лишень вона завагітніла, а там хай і трава не росте!

Сьогодні не велелюбність, а відчуття самотності штовхає людей на пошуки люблячої душі поруч, на зближення.

Всього лише одним слівцем «любвеобильная», кинутим ніби між іншим, російську царицю Марину було в один мент перетворено на таку собі... Клеопатру, знану світові єгипетську царицю-владарку, яка й справді не знала міри в любові. Правда, поєднувала цю благородну пристрасть з непомірною жадобою до влади. Від любові вона врешті-решт і загинула, перегравши сама себе. Це про неї історики писатимуть, що вона, «володіючи красою Олени, пристрастю Сафо і розумом Аспазії, могла б стати другою Семірамідою, але, будучи рабинею своїх бажань, залишилася тільки куртизанкою».

Аспазія — одна з найвидатніших жінок Стародавньої Греції, народжена 470 р. до н. е., дружина Перикла. Відзначалася розумом, освіченістю і красою. В домі Аспазії збиралися художники, поети й філософи.

Семіраміда (справжнє ім’я Шаммірамат, Шамірам) цариця Ассирії в IX ст. до н. е. Вела завойовницькі війни в Мідії, з її ім’ям (а вона була і вродливою, і напрочуд розумною!) пов’язують спорудження «висячих садів», що вважаються одним із «семи див світу».

Клеопатра, остання цариця Єгипту з династії Птолемеїв, була розумною і освіченою. У шістнадцять неповних літ вийшла заміж за рідного брата тринадцяти літ Птолемея-Діоніса, якого не без її допомоги буде благополучно відправлено на той світ.

«Клеопатра отримала чудову освіту, — пише автор статті про єгипетську царицю в збірнику «100 великих любовниц» (цариця, власне, й відкриває той вельми специфічний список). — Вона вільно володіла кількома мовами, вивчала філософію, добре знала літературу і грала на кількох музичних інструментах. Одне слово, це була освічена дівчина, яка успадкувала від своїх предків політичний розум. «У неї, — зазначає історик Гуго Вілльріх, — як у справжньої дочки Птолемея, не було нічого жіночого, окрім як тіла й хитрощів. Свою зовнішність, таланти, всю себе Клеопатра завжди підкоряла холодному розрахунку, завжди пам’ятаючи про інтереси дер­жави, чи, вірніше, свої особисті вигоди». Але крім обачного розуму, вона володіла й незвичайно хтивою натурою. Будучи дружиною тринадцятилітнього хлопчика, Клеопатра для задоволення своїх пристрасних бажань утримувала цілий сераль молодих вродливих чоловіків, що й у ті часи вважалося аморальним».

Була коханкою Гея Помпея, прозваного Великим, потім була видана заміж за другого її брата Птолемея XIII, хворобливого шістнадцятилітнього юнака, котрий теж буде вбитий з її наказу, але так хитро, що доказів цьому так і не буде знайдено.

А вже прославилась у всьому тодішньому світі (та й у нинішньому теж) як коханка Юлія Цезаря, від якого народила сина Птолемея-Цезаріона (згодом буде вбитий з наказу імператора Августа).

Отримала не вельми привабливе прізвисько «єгипетська блудниця» (і дещо привабливіше — «нільська сирена»).

Коханка римського полководця Антонія. У храмі Венери була встановлена її статуя — як «александрійської куртизанки», що глибоко зневажило єгиптян і, як запевняли, самих богів.

Розуміла, що тільки близькість з римським полководцем дозволить їй владарювати в Єгипті. «Якщо Клеопатра, будучи коханкою Цезаря, розігрувала роль Аспазії — завжди чарівлива, дотепна, яка вишукано висловлювалася, коли говорила про політику, літературу й мистецтво, — пише вищецитоване видання, — без зусиль піднімаючись до всебічного розуму диктатора, — то з Антонієм, який нестримно захоплювався, не знав міри ні в чому, вона так же легко перетворювалася на велелюбну вакханку, куртизанку найнижчого ґатунку, потураючи його грубим інстинктам. Вона пила, вільно ви­словлювалась, цинічно жартувала, співала еротичні пісні, танцювала, сварилася з коханцем, відповідаючи йому вуличною лайкою. Грубому римлянину було залюбки отримувати побої від маленької ручки цариці і бачити, як із її божественного ротика, створеного для хорів Софокла і Сафо, вилітають слова, які вона чула в казармах».

Антоній, згодом все програвши, заколеться власним кинджалом, а Клеопатра прийме смерть від отруйної змійки...

Ні, не була Марина новітньою Клеопатрою (чи Клеопатрою свого часу) — як не була й Мессаліною.

Хто в римському світі,