Аеропорт - Артур Хейлі

Мел скоса глянув на Інґрема.

— Що про це думає бригада «Аерео-Мехікан»?

Начальник кивнув.

— Нехай Патроні робить, що хоче. Ми почекаємо.

Денні Ферроу перепитав:

— Ви отримали моє повідомлення? Все зрозуміло?

Мел натиснув на кнопку мікрофона.

— Зрозуміло.

— Гаразд. Є ще дещо. «ТВЕ» збирає ще людей з наземної бригади, щоб ті допомогли. І, Меле, знову дзвонила ваша дружина. Я передав їй повідомлення. — Мел відчув, як Денні вагається, свідомий того, що інші люди, чиї радіо­приймачі налаштовані на частоту служби техобслуговування аеропорту, також слухають.

Мел спитав:

— Вона не дуже рада?

— Здається, ні. — Знову запала тиша. — Вам краще самому їй зателефонувати, коли матимете можливість.

Мел подумав, що Сінді, ймовірно, з Денні говорила різкіше, ніж зазвичай. Втім, з почуття солідарності він промовчав.

Щодо «Боїнга-707» «Аерео-Мехікан», очевидно, більше нічого не можна вдіяти, поки не прибуде Джо Патроні. Його порада не загнати літак іще глибше була напрочуд розважливою.

Інґрем натягував важкі рукавиці та застібав пальто.

— Дякую за те, що обігріли. — Він вийшов з машини, на вітер та сніг, швидко затраснувши за собою дверцята. Через кілька секунд Мел спостерігав, як він бреде крізь глибокі замети до скупчення транспорту на руліжній доріжці.

ПКС радіозв’язком спілкувалася з Центром техобслуговування снігоборотьби. Мел почекав, доки розмова закінчиться, тоді натиснув на кнопку передачі.

— Денні, я «Машина-один». Прямую до «Батареї Конґа».

Він поїхав уперед, обережно ведучи авто крізь густий снігопад і темряву, а орієнтирами йому слугували тільки широко розташовані вогні злітно-посадкової смуги.

«Батарея Конґа» — одночасно ініціатор та головна рушійна сила аеропорту в боротьбі зі снігом, наразі була розташована на смузі один-сім-лівій. За кілька хвилин, похмуро подумав Мел, він дізнається, чи критичний звіт Комітету авіакомпаній з питань снігоборотьби командира Демереста містить правду, чи тільки ворожість.

Об’єкт Мелових думок — командир Вернон Демерест із «Транс Америки» — наразі перебував на відстані близько трьох миль42 від аеропорту. Він вів свій «мерседес 230 СЛ Роудстер» і, в порівнянні зі шляхом, який він подолав раніше, дорогою з дому до аеропорту, зараз без проблем пробирався місцевими вулицями, які нещодавно розчистили від снігу. Рясний снігопад тривав, вітер посилився ще більше, але свіжа ковдра на землі поки була недостатньо глибокою, щоб спричиняти серйозні проблеми.

Пунктом призначення подорожі Демереста було кілька триповерхових багатоквартирних будинків неподалік від аеро­порту, відомих серед льотних екіпажів під назвою «Провулок стюардес». Саме тут багато стюардес, що працювали в аеропорту Лінкольна — усіх авіакомпаній, — орендували квартири. Кожне помешкання зазвичай ділили двоє-троє дівчат, і така ситуація також давала назву окремим домашнім господарствам. Їх називали гніздами стюардес.

Гнізда часто були місцем проведення жвавих вечірок у неробочий час, а інколи й штаб-квартирами любовних справ, які з передбачуваною регулярністю виникали між стюардесами та чоловіками-членами льотних екіпажів.

Загалом, гнізда стюардес були ні більш, ні менш роз­пусними, ніж інші квартири, де жили самотні дівчата. Єдина різниця полягала в тому, що учасники й учасниці таких ­веселих аморальних дійств — здебільшого персонал авіакомпаній.

На це була хороша причина. Як стюардеси, так і чоловіки-члени льотних екіпажів, з якими вони знайомились, — командири, другі пілоти та бортінженери — то, без винятку, люди великого калібру. Всі вони досягли своїх посад, яких інші тільки жадали, у важкому, виснажливому процесі відсіву, де менш талановиті втрачали все. Ті, хто вистояли, були найкращими поміж найкращих. У результаті ми маємо добірне товариство кмітливих, освічених осіб зі смаком до життя та вмінням цінувати одне одного.

Вернон Демерест у свій час цінував багатьох стюардес, як і вони цінували його. Він, до речі, мав низку романів із вродливими та розумними молодими жінками, яких так само міг би бажати якийсь монарх чи зірка кіно, та дістати їх не могли. Стюардеси, з якими Демерест та його колеги регулярно кохалися, не були ні шльондрами, ні легкодоступними. Проте це були живі, чутливі й обдаровані в сексуальному плані дівчата, які цінували якість та бралися за неї, коли та настільки очевидно та зручно лежала поруч.

Однією з тих, хто взялися — так би мовити — за Вернона Демереста і, здається, не збиралися відпускати, була жвава, приваблива чорнява англійка на ім’я Ґвен Мейген. Дочка фермера, який покинув дім, щоб поїхати до Сполучених Штатів десять років тому, коли Ґвен було вісімнадцять. Перед тим, як почати працювати в «Транс Америці», вона недовго була моделлю в Чикаґо. Можливо, через таку розмаїту історію життя вона поєднувала розкуту сексуальність у ліжку з елегантністю та стилем поза його межами.

Саме до квартири Ґвен Мейген направлявся командир Вернон Демерест.

Сьогодні вночі вони вдвох вилетять до Рима на Рейсі Два «Транс Америки». Командир Демерест командуватиме в кабіні екіпажу. А Ґвен Мейген буде старшою стюардесою в пасажирському салоні позаду. В Римі їх чекає триденна зупинка — «лежанка» — для членів екіпажу, поки інший екіпаж — який уже в Італії, на своїй «лежанці», — поведе літак до Міжнародного аеропорту Лінкольна.

Слово «лежанка» вже давно офіційно прийняли всі