💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко

Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко

Читаємо онлайн Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко
навіть дещо відтанула, і хоча вся компанія неабияк втомилася, кінець кінцем вони все одно відправилися подивитись на Старий Арбат.

Потім вирішили наступного дня поїхати або на ВДНГ, або в Музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна. А ввечері ще й відвідати філармонію… На Ярославський вокзал буквально ледве приповзли, геть знесилені. І беручи квитки на електричку, вгрузли у неприємність.

Коли Оленка отримала квитки з рук молоденької касирки і поклала їх у мініатюрну шкіряну сумочку, то одразу ж високий, немов жердина, юнак у вицвілій гімнастерці й епатажних галіфе вихопив її з рук дівчини і побіг геть. Валерка кинувся навздогін і ледь не схопив грабіжника за комір сорочки, як раптом двоє хлопців нібито випадково збили його з ніг. Однак молодий чоловік не розгубився і, видобувши з кишені невеликий гумовий м’ячик-«стрибунець», щосили жбурнув у потилицю злодюжці. Важкенька пружна гумова кулька втрапила точно в ціль, отож за мить довготелесий розтягнувся на мармуровій підлозі біля сходів. Далі до нього підбігла Гуля й нарешті вирвала з його рук сумочку кузини. Пасажири й перехожі, які спостерігали за несподіваною «виставою» з роззявленими ротами, схвально зарепетували. Й лише тоді, немовби знехотя, звідкілясь виринула міліція…

Але банда злодюжок давно вже зникла – ніби й не було нікого з них! Звісно, мляві та байдужі до всього служителі закону лише плечима знизали та повільно розчинилися в натовпі пасажирів. Валерка з дівчатами попрямували на свій перон, щоб сісти на електричку. Як раптом зовсім поруч пролунало приглушене гнівне сичання:

– Ми з вами ще не скінчили! Чекай на реванш, Данді Крокодил[19].

Юнак завертів головою, роздивляючись навсібіч, але так і не помітив, хто це вимовив. Чи лиховісний шепіт просто почувся?..

– А що це за диваки у вас тут розплодилися, що їх навіть московська міліція намагається не помічати? – поцікавився Валерка у Оленки, коли вони вже сіли у вагон.

– Любери[20] це або ті, хто їх копіює, – знехотя відповіла вона. – Там у них ціла організація, вони фанатіють від групи Расторгуєва «ЛЮБЕ». Оскільки всі добре накачані, то міліція намагається не звертати уваги на їхні художества. Вони ж коють, що хочуть. Покидьки, одне слово…

Додому їхали мовчки.

Наступний день минув без особливих пригод. ВДНГ не працювала, отож більшу частину дня провели в Музеї імені Пушкіна, а далі їли різнобарвне морозиво в якомусь кафе. Додому повернулися відносно рано й одразу ж полягали спати.

Від самого ранку третього дня вони бродили коридорами Центрального будинку авіації та космонавтики. Валерка дуже давно мріяв відвідати цей музей, щоб мати змогу роздивитися кожен тамтешній експонат, – а їх там було понад 35 тисяч! І кожен з них унікальний… Й хоча за один день зробити це було просто нереально – все одно екскурсія була чудовою!..

На четвертий день дівчата запропонували Валерці на вибір екскурсію по Калінінграду (все ж таки історичне місто, засноване в XVI столітті) або поїздку в Сергіїв Посад, де була розташована Троїце-Сергієва лавра. Гість обрав другий варіант – і не пошкодував: у Сергієвому Посаді було на що подивитися, незабутніх вражень залишилося море!..

На п’ятий день, як і планували, вранці вирушили на ВДНГ, де відвідали лише малу частину незліченних павільйонів. Потім зайшли в ГУМ, поштовхалися в чергах. Оленка вибрала батькові вовняний джемпер, Валерка купив подібний і своєму. Гуля ж допомогла йому вибрати білосніжну мохерову кофтинку для Гелени Сергіївни й ситцевий квітчастий сарафан для тітки Владислави, собі ж нічого купувати не стала. Шукаючи подарунки, геть забули про час, отож ледь встигли на останню електричку. Народу на пероні майже не було, отож їхали в порожньому вагоні. Дівчата перебирали речі, акуратно складаючи їх в сумки. Валерка дрімав, влаштувавшись під вікном.

Раптом двері різко відчинилися, й у вагон забігли четверо молодиків в солдатських гімнастерках, спортивних штанях, кросівках, шкіряних куртках з приплюснутими кепками.

– Кого ми бачимо?! Данді Крокодил зі своїм гаремом! Ну що, не чекав на нас, га?! – вигукнув нахабний здоровань, в якому Валерка легко упізнав грабіжника з Ярославського вокзалу. Чудово розуміючи, що затіяли ті, кого Оленка називала люберами, він не став робити різких рухів, а завмер і напружився, немов готовий до стрибка барс. Дівчата припинили щебетати, миттєво позапихували придбані речі в сумки й поховали їх за спини.

– Агов, ми чекаємо! Чи ти вважаєш, що коли Жирафа м’ячиком з ніг збив, то вже такий крутий?! А от давай перевіримо! – горлали щодуху брати-близнюки – ті самі, які збили з ніг Валерку на вокзалі. – Отож облиш свій гарем і поговори з нами, як справжній мужик! А що, слабó вже?..

Валерка мовчав, не звертаючи уваги на провокаційні вигуки. Тільки коли здоровань простягнув руки до Оленки й вона втиснулася в сидіння, молодий чоловік блискавично підхопився і різко відштовхнув мерзотника. Через несподівану атаку довготелесий втратив рівновагу і повалився на лаву біля Гулі. Вона негайно підхопилася, стрибнула до Оленки й притулилася до неї.

Тут на виручку здорованю прийшов товстун в гімнастерці й спортивних штанях. Зрозумівши, що не варто бити супротивника кулаками, Валерка щосили вдарив його підбором по пальцях ніг. Нападник завив від болю й зігнувся, тоді Валерка вдарив товстуна обличчям об лаву, а потім, піднявши за комір шкірянки, штовхнув на сусіднє сидіння, немов мішок картоплі. Товстун гепнувся у прохід і там нерухомо завмер.

– Круто! – одночасно скрикнули близнюки. – А з нами спробуй!..

І кинулися на Валерку одразу з двох боків. Близнюки були непогано підготовлені, отож сили були нерівні. Вони били Валерку ногами в груди, по ногах, в черево. До такого молодий чоловік не був готовий, він ледь ухилявся від ударів, що сипалися на нього зусібіч.

Побачивши, що йому ніщо вже не загрожує, Жираф вирішив повторити спробу і знов забрати сумку в Оленки. Але тут з місця несподівано підхопилася Гуля. Для початку вона сильно штовхнула здорованя, і той, відступивши і спіткнувшись об ноги товстуна, ледь не впав. Але рівновагу таки зберіг і, струснувши головою, знову кинувся в атаку. Однак Гуля несподівано відправила його в нокаут блискавичним ударом ноги в щелепу.

Один з близнюків задивився на Гулю і в свою чергу дістав непоганого удару в щелепу вже від Валерки. У цей час отямився здоровань. Спочатку він сів і хотів підвестися, проте Гуля, не розгубившись, ударом ноги знов відправила його «відпочити» й накинулася на одного з близнюків. Била його ногами у праве стегно в одну й ту саму точку, він відчайдушно верещав від нестерпного болю й намагався ухилитись,

Відгуки про книгу Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: