Притулок пророцтв - Деніел Кіз

– Ваш паспорт.

Клерк пильно вивчав документ.

– Акцент у вас явно не грецький.

– У вас теж, – відповів Дуґан грецькою.

Клерк пішов, голосно тупаючи ногами. За кілька хвилин він повернувся і простяг Дуґану чималеньких розмірів конверт, адресований на ім’я Спіроса Діодоруса. Зворотня адреса: факультет стоматології Університету Цинциннаті. Кимвал вирішила пожартувати.

Дуґан добрів до відкритого кафе на вулиці Ойкономон і замовив собі узо. Чекаючи на напій, він розкрив конверт і витяг ощадну книжку – на рахунку Спіроса Діодоруса у банку «Олімпія» лежало сто тисяч євро – та документи, що засвідчують його статус аспіранта Афінського політехнічного університету.

Офіціант приніс узо аж за десять хвилин.

– У вас дуже повільне обслуговування, – поскаржився Дуґан.

Офіціант відвернувся і пробурмотів:

– Filese to kolo mou[16].

– То ось куди тебе зазвичай цілують?

– Ви знаєте грецьку? – витріщив очі офіціант.

– Я родом зі Спарти, та мене навчили, як давати собі раду з хамовитою афінською обслугою.

Щоб дістатися до банку «Олімпія», довелося двічі пересідати з автобуса на автобус. Дуґан зняв з рахунку триста євро. Сонце уже зайшло і загорілися вуличні ліхтарі, тож він вирішив порозкошувати і взяв таксі до пансіону в студентському кварталі, де для нього зняли кімнату.

У темному коридорі пахло фетою і гашишем. Шукаючи вимикач, Дуґан вдарився пальцем ноги об нижню сходинку і зойкнув. Зненацька сходову клітку освітила одна-єдина лампочка, що теліпалася під стелею.

Назустріч йому спускалася молода дівчина.

– Чому ви не ввімкнули світло?

Коли дівчина підійшла ближче, Дуґан зміг її роздивитися: струнка постать, коротке чорне волосся, овальне обличчя, ніжні губи злегка скривилися.

– Я тільки в’їжджаю, тому не знав, де вимикач.

Вона пройшла під самою лампочкою, і на обличчя впала тінь, перетворивши його на чорну маску. Проминаючи Дуґана, дівчина черкнулася грудьми об його ліву руку. Світло згасло.

– Отут, на стіні, вони є з обох боків на кожному майданчику, перед першою сходинкою.

Почулося клацання, тоді потріскування таймера.

Коли загорілося світло, її маска зникла.

– Кажете, тільки в’їжджаєте? Звідки ви?

– Із Самоса, – Дуґан заздалегідь підготував легенду для пояснення своєї вимови, – але мої батьки часто переїжджали з острова на острів.

– Бували тут раніше?

– Ні, я вперше в Афінах.

Світло вимкнулося. Дуґан простяг руку, покрутив таймер і лампочка спалахнула знову. Він стояв і дивився у її обведені темними колами очі. Деякі жінки, щоб створити такий образ, використовують чорну підводку, однак кола у дівчини під очима свідчили про надмірну любов до алкоголю чи до зілля. Або й до одного, і до другого. Вона усміхнулася, і правий кутик рота злегка піднявся.

– Краще підіймайтеся, а то знову опинитеся в темряві посеред сходів.

Дуґан дістався до третього поверху.

– Дякую.

– Ми, мабуть, ще побачимося, я теж живу на третьому, – гукнула дівчина знизу і вийшла з будинку, її постать чітко вимальовувалась у світлі ліхтарів.

Дуґан перетнув коридор і ввійшов до своєї кімнати. Увімкнув світло. У ній було годі повернутися. Пахло цигарками. Побачивши облуплені стіни кольору сечі та вузьке ліжко, Дуґан скривився. Біля ліжка під вікном стояв письмовий стіл, а на ньому лампа. Він смикнув за ланцюжок. Лампочки не було. Потім витяг з рюкзака свій костюм і сорочку, розправив і повісив на єдиний гачок, прибитий на дверях.

Потім підійшов до вікна, щоб оглянути освітлену площу внизу. Вікно виходило на глуху цегляну стіну. Ну й до біса. Він спуститься вниз і поблукає студентським районом, наново відкриваючи для себе місто, до якого востаннє приїздив з колишньою дружиною та сином.

Обережно вмикаючи світло на кожному сходовому майданчику, Дуґан зійшов униз і, вийшовши з пансіону, звернув на вулицю Пеніпісті-міоу. До політехніки всього кілька кварталів.

Коли вони приїхали сюди востаннє на похорон Хелениного батька, вона розповіла, що її мати майже два тижні просиділа забарикадована в будівлі студентського братства, ведучи трансляції на підпільному радіо й закликаючи грецький народ повстати і скинути диктатуру.

Багато років по тому мати розповідала Хелені, що революція жила, доки полковник Пападопулос не задіяв війська. Дехто з тих, що вижили, а також батьки загиблих і поранених звинуватили матір Хелени в тому, що саме її звернення і підбурювання мас призвели до штурму.

Дуґан підійшов до воріт, через які увірвалися танки, і з подивом виявив, що вони замкнені.

– Від 17 листопада 1973-го ці ворота жодного разу не відчиняли, – промовив жіночий голос у нього за спиною.

Дуґан обернувся і побачив дівчину, з якою зіштовхнувся на сходах.

– Зустрітися двічі за одну годину – я називаю такі речі збігом або долею.

– Ні те, ні те, – відповіла дівчина. – Я стежила за вами, щоб дізнатися: ви урядовий шпигун чи підтримуєте студентський рух опору?

– І як?

– Щоб судити про це, треба познайомитися з вами ближче.

– То ми збираємося знайомитися?

– Враховуючи те, що на третьому поверсі ми живемо в сусідніх кімнатах, гадаю, краще було б це зробити.

– Звідки ви знаєте, що ми живемо поряд?

Вона усміхнулася.

– Це була єдина вільна кімната в пансіоні?

Де ж він бачив цю зухвалу, трохи перекошену усмішку? Дуґан показав на ворота.

– Чому їх не відмикали з сімдесят третього?

– Тому що це символ продовження опору.

– Проти кого? У Греції ж тепер конституційна демократія.

– Дехто дійсно так вважає. Інші ж впевнені, що це – маріонетковий режим, насаджений Сполученими Штатами.

Дуґан намагався вгадати, яких поглядів дотримується вона сама. Підтримує «Сімнадцяте листопада»?

– А ви самі як вважаєте?

– Це довга історія. Пригостіть мене рециною[17], і я вас просвічу.

– Домовились.

– Як вас звуть?

– Спірос Діодорус. А вас?

– Артеміда.

– Сестра Аполлона, цнотлива мисливиця.

– Хай буде просто мисливиця.

Дуґан вдивлявся в її задерикувату усмішку. Артеміда? Це справжнє ім’я чи вигадане? Дівчина взяла його за руку й повела довгою алеєю навколо політехніки.

– Це площа Екзархія, місце студентських тусівок. Мені тут подобається кафе «Парнас».

– Там живе ваш брат Аполлон, а ще Діоніс і музи.

– Бачу, ви добре знаєте міфологію, – зауважила Артеміда. – Тільки не сипте своїми знаннями надто часто, бо буде видно, що ви вивчили все це на лекціях з античної історії, так само, як і те, що ви, найімовірніше, не грек, хоч і володієте мовою досить добре.

– Дякую за пораду.

– «Парнас» нагадує старі «кафе аман». У ньому студенти співають рембетіки під акомпанемент бузукі.

Дуґан знав, що бузукі – це гітара з довгим грифом і корпусом грушоподібної форми, та, мабуть, на його обличчі було написано, що