Лексикон таємних знань - Тарас Богданович Прохасько

часом спотворені голоси, які будять більше, ніж знімки, знімки, які уява не могла розрухати, відобра ження у мінливій воді, сяйва, тепло від доторків на пред метах, запах, незмінний безліч років, згадалося все сказане, яке на початку дуже пам’ятається, а потім раптом забу вається все разом і відразу, волосся зачіпається об неголені щоки, не співпадають потрісканості губ, долоні вимочуються і розсихаються, як дошки на зверненій до ріки стіні, пучки пальців колючі і дряпають шкіру там, де сходяться сухожил ля, лизати запорошені очі, буття є співбуттям, як лишайники (як омела у ботанічних садах цитаделі); сукупність омели на дереві творить інше дерево, без фенології, вічнозелена конструкція пухлин на голих рисунках дерев є іншим садом, рудиментарні ландшафти, покинені місця, реванш флори, зарослі колії, що огинають місто, залиті неперервними дощами бастіони, нерівне місто, сходи замість вулиць, а вулиці - продовження кімнат, будинкинори, будинки гнізда, щілини, ринви, все з’єднане одним балконом, заборо нене місто, межа, куди вступати не слід, занесені рослини на дахах, сецесійні вокзали, багатоповерхові альпінарії, мости тримаються на вітрі, встигнути вигадати ще щось, що проявиться в тумані, барельєфи між першим і другим поверхом, під вікнами і дверима, ця країна належить тому, хто знає, де у цьому місті росте яка рослина, хто їх описав, повизначав, зібрав гербарій, подумане розставлене так само, його не можна оминути, мандруючи містом, як цитадель, велику літню площу, вали, чи цвинтар, чи книгарні (багато багато днів передбачає місто);

все починається зі шрифтів, депресія - також конфлікти з дискурсом, контекстом, текстом, шрифти затягують, розмотують, найкраще зовсім не читати, але на стінах тільки ґрафіті, все раптом зеленіє, як сторінка, занадто освітлена сонцем, спочатку візія мутиться, а потім знерухомлюється, знов напади хвороби, знов ультраструктури, паралельний світ, але брак рослинорієнтирів, блудиш, як дивитися крізь светер, обмацувати найтонші лінії лиця через волосся, як топографія замоклих стель, класифікація жилкування і обрису країв листка, берег річки, де саме каміння, і кожен камінь треба відрізнити (а пам’ятаючи каміння, можна вигадувати береги);

вигадувати досвід, біографії, хроніки і географії життя, не знаєш, що було насправді, бо знаєш забагато з того, з чого все укладається, і принципи складання, не бути певним, чи відмерз таким самим, що й перед тим, як дуже змерзнути, не переливати горілки з рота в рот, не торкатися до дуже довгих і змокрілих м’язів на спині, не перевертатися на снігу, не доливати трішки молока до кави, не лікуватися ґлінт вейновими інґаляціями, не вміти говорити іншими мовами (не дочекатися озера);

треба було стрибати вниз, отвір вивів на маленький піщаний закуток, між двома скелями піщаного берега, пісок був дуже мокрий, багато разів вимитий;

Северин не міг перевести погляд і бачив лиш те, що минало крок за кроком - рельєф піску, котрий виглядав як гірські пасма і масиви, піднята земля, згладжені камені з глибокими порами, порожні мушлі слимаків, вибілені гілки і обривки коренів, неймовірні скуйовдження відмерлих водоростей, намокле насіння, різнокольорові плями най дрібніших лишайників, що почали вже завоювання голого берега;

він йшов уже водою, вода сягала півзросту, вона була невідчутною, такою ж теплою, як повітря, а ландшафт дна нічим не відрізнявся від берегового, далі почалися дуже довгі і широкі водорості, Северин вже не бачив дна, не міг роздивитися - що там, напевно - незмінна територія тривала, хоч місцями здавалося, що крізь зарості просту пають контури якихось побудов, він набрав повітря і пірнув, майже відразу випустивши все з легенів, щоб сягти якнай далі;

він не буде випливати, обірве хворобу на тій глибині, де ультраструктур уже не може бути, там, де форма води неподільна, вода ж була така прозора, що далі від поверхні зовсім не ставало темніше, тут сонце, ніби очі прикриті, і видно тіні без підстав, тіні від хмар, від проміжків між хмарами і переміщень струмів у кількох площинах, зсуви квадратів, накладання, перфороване тло, просвічені пласти, рухливі зчеплення, концентричні кола світла, різні розчини, багатогранники пилку, неспівпадання країв листків, пелюсток, виростів, клітинних оболонок, проникнення, комплементарність, крутяться спіралі, мінливість, просто хаос мерехтіння форм, розсипається від центру до країв, зноситься до середини, громадиться на межах, стікає зверху вниз, викидається догори, нерівномірно розділяється, разюча різність швидкостей, незнищенність траєкторій;

легені спорожніли так, що вода ввірвалася б у них, якби лиш трохи не втримати губи стиснутими, Северин почував себе дуже живим, він розумів усім тілом, що існує - мак симально радісне, важливе і мудре, він перестав рухатися - і відразу ж його понесло догори, води над ним ставало все менше, назустріч пливла жовта пляма, Северин надто швидко проминув її і через силу повернув лице вниз; то Птаха протискалася до дна, вона була ціла, погляд не роз кладав її на ультраструктури таємної топографії;

зворотний бік поверхні, потім навпіл - вже над, ще під водою, відразу над полем озера, вода все нижче, встанов люються межі берегів;

згори було видно все навколо озера - на самому березі, розділеному перпендикулярними до країв води лініями викладеного каміння, висіяних рослин, ровів, тріщин, стін або просто проведеними по піску, сходилися найрізноманіт ніші ландшафти (гори, фраґменти міст, ліси, пустища, ботанічні сади, канали), які тяглися вузькими смугами далеко від озера, як промені, не зважаючи один на одного, на кожнім відтинку берега діялося щось інше, сусідства часом були неймовірні, заборонені, неправдоподібні, але озерам властиво поєднувати все зі всім, все від усього віддаляючи;

Северин бачив себе на кожній ділянці, він водив горами різних людей, їхні інтереси ставали його новим ремеслом, їхні потреби - його потребами, їхня мета - його метою; чітко періодизуючи життя, він ночував на снігу, в чужих ліжках, у норах, косив сіно, фотографував рослини, рахував звірів, чекав у передгірських містечках жінок, зносив із гір позбиране сміття, варив ґлінтвейн, вистелював черевики мохом, готував зрізи і мікроскопічні препарати, долітав на дельтаплані до неприступних скель, придумував і складав альпінарії і кам’яні сади, замерзав і відмерзав, не пам’ятаючи, де пив, забиваючи пам’ять, падав у холодні ріки, перепливав озера, ловив руками змій і відлежувався після зміїних укусів, збирав гербарії, сушив коріння, листя, винаходив чаї, які означували місця, вилазив виноградом на балкони, вилазив на скелі, не користуючись жодним обладнанням, не дбав про самовираження і самореалізацію, пересідав із поїздів на поїзди, шукав мінеральні джерела, капища, рослини, галюциногенні гриби, відводив із гір до міста божевільних дослідників, котрі не знали дозування, задихався від болю в голові, місяцями вмирав і оживав у лікарнях, розглядав ультраструктури, без змоги встати