АМтм - Юрій Романович Іздрик

але наш відеоспостережник щось там натиснув, і з торців фіґовини по всіх трьох осях координат, у всіх шести напрямах почали виростати, переплітаючись, багатожильні кабелі чорного й червоного кольорів, кабелі у свою чергу випускали тонші ізольовані дроти, а ті — ще тонші, так продовжувалось у кілька етапів, аж поки не почали сукатися майже невидимі ниті, все це клубочилося, перепліталося, — не як клубок змій, ні, радше як вітамінізоване волосся модельки, розвіяне рекламним вітром, — а в той же час помітна була в цьому сплітанні якась внутрішня логіка, зрозуміло було, що в разі чого всі ці пасма не складе труду розплутати, бо не утворювалося жодного вузла, хоч на позір усе виглядало максимально хаотично, кабелі росли і в боки і у висоту, чіпляючись за стелю і звисаючи із неї, випускаючи все нові паростки, які звивалися, мов виноградні вусики чи мацаки квасолі, потроху утворюючи справжні зарості ліан, що опускалися над ліжками, нависали над сплячими, здавалося, ось-ось почнуть обплутувати шиї, перетискатимуть горлянки, давитимуть на груди, та ні: технологічна дисципліна переважувала ботанічні алюзії та змушувала зупинятися в сантиметрі від облич, а подекуди відступати, стріляючи новими пагонами, і хоч виглядало, ніби товщина ниток уже досягла свого фізичного мінімуму, дивним чином пасма скручувалися у нові сталки і знов утворювали багатожильні кабелі, канати, шнури, жмути цих шнурів зросталися, склеювалися й уже нагадували штучну павутину, яку так люблять у дешевих горрорах, а із згустків тієї павутини знову сукалися калібровані дроти, гофровані шланги і нові партії звивистих пагонів. Під дією відцентрових сил, які спричинив ріст кабелів, фіґовина почала обертатися, намотуючи ціле плетиво саме на себе, проте не утворюючи при цьому клубка, а лише динамізуючи увесь процес. Однак невдовзі конструкція завмерла, ріст зупинився, і зафіксувався дивний стоп-кадр: палата нагадувала непролазні тропічні джунглі, освітлені сливе повним місяцем з-за ґрат, стояла мертва тиша, лиш у кутку тихо й хитро хихотів відеоспостережник (мал. 2).

мал. 2 

Я зауважив, що одна із камер «All-seeing Eye» наблизилася до мого обличчя, я боявся поворухнутися, але вирішив принаймні познайомитися.

— Мене звати Окрю Іржон, а тебе?

— Діл Дзюпін, — сказав відеопірат. — Хоча це псевдо.

— За що тут?

— Я божевільний. Витратив усі гроші на відеосистему.

— Що ж, діагноз сумнівів не викликає, але ти принаймні можеш цим заробляти.

— Я не заробляю, я випускаю самвидавівську газету.

— Значить, невиліковний. А яку?

— «Ар Кастра». Українське порно.

— А-а-а, щось таке я бачив. Це ти мені її надсилав?

— Я.

— Але я не пригадую твого прізвища.

— У мене тоді було інше псевдо. Бал Горищ.

— А справжнє ім'я в тебе є?

— Нащо воно тобі?

— Ні на що. Просто так. Зрештою, як хочеш. То ти мене знаєш?

— Хто ж тебе не знає. Я навіть газету напочатку думав назвати «Не четвер». Але потім вирвався, так би мовити, з-під твого впливу. А от віршів моїх ти так і не надрукував.

— Для «Четверга» вони мені видалися заслабкими. Та, зрештою, ти й сам можеш себе друкувати.

— Час від часу я так і роблю. Але це клопітно, бо доводиться часто змінювати псевдоніми.

— Природна скромність?

— Тіпа того.

— Ну добре. А тепер скажи, що це за фіґовина? Що за шмарки ти порозвішував по всій палаті?

— Це така модна зараз на Заході забавка. Називається Threedeecross transformer. Або скорочено Transcross.

— І для чого вона?

— Ні для чого. Просто забавка. Як тамагочі там, я не знаю.

— А в чому фішка? Що отак просто випускає з себе дроти, і з кінцями?

— Ні. Спробуй доторкнися.

Я простягнув руку і хотів схопити найближчий паросток, як він у момент розлетівся на маленькі чорні кульки (мал. 3), що порозсипалися по ліжку, але не залишилися

мал. 3 

там лежати, а почали рухатися, ніби притягуючись одна до одної, утворюючи невеличкі скупчення, які формувалися в дрібні деталі на кшталт ґудзиків, чи що, а ґудзики своєю чергою притягуючи нові кульки, трансформувалися в деталі вигадливішої будови й складнішої структури — в них почали з'являтися рухомі з'єднання, котрі складалися в компактні форми, випускаючи щось на зразок мініманіпуляторів, а ті поглинали дрібніші елементи, нарощуючи загальний об'єм і самовдосконалюючись. Досягнувши певної критичної маси, конструкція, подібно до материнського Transcross'a, почала снувати ниті, які згрібали залишки кульок до однієї купи, а далі з ними коїлося все те саме — ущільнення, ускладнення, нагромадження, розбудова, аж поки не утворився достатньо автономний механізм, виплюнувши із себе довгого гнучкого мацака, не влився в основну конструкцію (мал. 4).

мал. 4 

Від здивування й несподіванки мені відібрало мову.

— Ну як? — запитав Бал, чи то пак Діл.

— Потужно, — промимрив я. — Але як… як це все відбувається?

— Назагал це важко пояснити, я й сам не до кінця все розумію, але основне як людина з технічною освітою ти повинен збагнути. Ось ці ось кульки — це так звані LCD-кристали. Фактично вони позбавлені звичних фізичних параметрів. Вони не мають ані маси, ані об'єму у звичному розумінні, їх не можна виміряти, не можна зважити, не можна взяти до рук так само, як і ті дроти. Тобто за найвищим рахунком те, що ми бачимо — це ілюзія. А в той же час вони існують і навіть здатні творити цілком матеріальну структуру, я маю на увазі цілий Transcross. Його вже можна помацати чи сховати до кишені. Все інше — практично нематеріальне. Принаймні в нашому звичному розумінні. Звичайно, це матерія, або точніше — якийсь її різновид, але поводиться вона так, ніби вона ніщо.

— Чекай, чекай, але яким чином ці LCD-кристали знову збираються в початкову структуру?

— Ну, от у цьому і є, як ти кажеш, фішка. Вони вочевидь мають щось на кшталт генетичної пам'яті, тобто в самій їхній природі прошита здатність утворювати в кінцевому результаті цілісний Trancross.

— Але якщо вся ця фіґня розсиплеться на кульки, чи то пак LCD-кристали, як же тоді вона позбирається докупи? Адже варто кільком кулькам загубитися, закотившись куди- небудь, — і все, капець.

— Ні. Якраз ні. Trancross утвориться лише тоді, коли всі LCD-кристали, всі до єдиного будуть зібрані докупи. Бачиш, вони ніби притягуються один до одного, з них утворюється найменша діюча структура — в інструкції вона названа PJ-drum, — ну от те, що