Там, у темній річці - Діана Сеттерфілд

— Я злякав грабіжника. То був грубезний чолов'яга. І дивися, матусю, ось прочинене вікно, крізь нього він і втік.

Роберт одразу ж вирушив на пошуки того чоловіка, але вона не пішла з ним. Замість того торкнулася пов'язки на оці й пересунула її праворуч, прикривши здорове око і відкривши друге — воно дивилося вбік і бачило те, що не видно було звичайному оку. Бесс взяла сина за плечі й спробувала поглянути на нього своїм зрячим оком. Коли Армстронг повернувся додому, не знайшовши й сліду грубезного грабіжника, вона сказала:

— Я й не сподівалася, що ти щось знайдеш, бо того чоловіка не існує. Справжній грабіжник — Робін.

— Ні! — заперечував Армстронг.

— То був Робін. Надто вже задоволений він вигаданою історією. Це Робін.

— Я не вірю.

Вони так і не змогли дійти згоди, тож поховали цю суперечку під вантажем численних днів. Утім, щоразу, повертаючи ключ у замку, вона про це пригадувала.

Жінка склала аркуш паперу конвертиком і поклала всередину всі нерозбірливі шматочки. Потім відправила туди ж клаптики з фразами. Над останніми трьома папірцями вона застигла, вагаючись, не впевнена, чи варто їх туди класти. Нарешті опустила їх у конверт, примовляючи услід кожному як заклинання:

«Еліс»

«Еліс»

«Еліс»

Вона витягла шухляду бюро, та вже збиралася прибрати складку паперу з очей, аж тут якийсь інстинкт змусив її зупинитися. То був не сам лист. І не спогади про зламаний замок бюро. Щось інше. Відчуття, ніби щось струменить у повітрі.

Жінка спробувала піймати це відчуття за хвоста і дати йому назву. Майже в останню мить, та їй вдалося його вхопити, бо вона почула, як її голос промовляє в порожній кімнаті:

— Щось має статися.

Надворі Роберт Армстронг закінчив гострити ножа. Він покликав другого та третього сина, і разом вони підвісили туші на гаках, щоб кров стекла з них у жолоб. Усі вимили руки в цеберку з дощовою водою, а потім розлили її по підлозі, щоб розмити кров із місця заклання. Наказавши хлопцям відмити підлогу, він пішов годувати свиней. Вони зазвичай робили це разом, але в ті дні, коли йому потрібно було щось обміркувати, чоловік волів робити це наодинці.

Армстронг без зусиль підняв мішки й насипав зерна у корита. Одну свинку він почухав за вухом, іншій потріпав бік — згідно з їхніми персональними вподобаннями. Свині — дивовижні істоти. І хоч більшість людей надто сліпа, щоб це побачити, та вони розумні, і це помітно в їхніх очах. Армстронг був переконаний, що кожна свиня має власний характер, особисті здібності. Коли він обирав поросятко-самицю для розмноження, то зважав не лише на фізичні якості, а й на розум, передбачливість і здоровий глузд: завдяки цьому зі свинки вийде добра мати. Він мав звичку розмовляти зі свинями під час годування, і сьогодні йому також було що сказати кожній із них. «З якого це дива ти така роздратована, Доро?» та «Роки даються взнаки, еге ж, Полл?» Його скарб, свиноматки, усі мали імена. Тим свиням, яких вирощував на заріз, він не давав імен, і називав їх усіх Поросятком. Новій свинці зазвичай обирав таке ім'я, що починалося з тієї ж літери, що й ім'я її матері — так легше було простежити лінію схрещування.

Він пішов до Марти, що мешкала в останньому свинарнику. Вона була черевата і мала опороситися за чотири дні. Він наповнив її корито зерном, а в миску налив води. Вона підвелася з солом'яної постілки і перевальцем пішла до корита, що стояло біля дверей. Там свиня не стала одразу їсти чи пити, а натомість поклала підборіддя на дерев'яну перекладину загорожі й почухалася. Армстронг погладив її по маківці між вухами, і вона задоволено рохнула.

— «Еліс», — задумливо промовив він. Лист увесь цей час не йшов у нього з голови. — Що ти про це думаєш, Марто?

Свиня поглянула на нього сповненими розуміння очима.

— Я й сам не знаю, що думати, — визнав він. — Чи це мій перший онук? А Робін… Що коїться з Робіном?

Він тяжко зітхнув.

Марта якийсь час споглядала його забруднені чоботи, а коли підняла на нього очі, в них майоріла ясна думка.

Він кивнув.

— Ти маєш рацію. Мод знала б. Та Мод тут немає, твоя правда.

Мод, мати Марти, була найкращою свиноматкою, яку він знав. Вона привела у світ чимало численних поросячих виводків, і жодного не загубила. Ба більше — Мод слухала чоловіка так, як ніколи не слухала жодна інша свиня. Вона була терпляча й ніжна, і давала йому змогу висловити все, що було в нього на душі. Коли він ділився радощами про дітей, її очі світилися від задоволення, а коли розповідав про негаразди — Робін, майже всі вони були пов'язані з Робіном, — її очі наповнювалися мудрістю та співчуттям, і чоловік завжди йшов від неї з кращим настроєм. Її доброзичлива та делікатна увага давала йому змогу промовляти свої думки вголос, й іноді це був єдиний спосіб їх віднайти. Дивно, яким затьмареним може бути людський розум, поки не з'явиться правильний слухач, а Мод була саме такою. Без неї він ніколи б не здогадався про певні речі щодо себе та сина. На цьому само місці декілька років тому Армстронг розказав про суперечку з дружиною щодо Робіна та крадіжку з бюро. Коли завершив розповідати Мод цю сумну історію, то побачив її в новому світлі. Помітив те, що начебто знав, та не звертав уваги весь цей час. «Я бачив чоловіка, — сказав Робін. — Я бачив, як у вікні щез його чобіт». Армстронг підсвідомо бачив у людях тільки найкраще, тож без вагань повірив хлопцеві. Але потім, під запитливим поглядом Мод, він пригадав пильне очікування, що супроводжувало цю історію, вже здогадуючись у душі, що воно означало: Робін спостерігав, чи вийшло в нього їх обдурити. Як не боляче було Армстронгові це визнавати, та в цьому випадку Бесс мала слушність.

Коли вони одружилися, Робін мав от-от народитися. Його вклав до її утроби інший чоловік. Роберт свідомо заплющив на це очі. То було нескладно, адже він любив хлопця усім серцем. Був рішуче налаштований побудувати з Бесс сім'ю, причому не розщеплену, а цілісну, тож не міг дозволити жодному її членові лишитися на узбіччі. Любові вистачало всім. Любов тримала їх разом. Та коли він усвідомив, що злодій,