Загадковий нічний інцидент із собакою - Марк Геддон

Інколи Мати й Батько дуже сердилися через такі речі й починали кричати на мене або одне на одного.

Інколи Батько казав: «Крістофере, якщо ти не будеш поводитися по-людськи, то, чесне слово, я з тебе три шкури спущу» або Мати казала: «Господи, Крістофере, я серйозно замислююсь над тим, аби здати тебе до інтернату», а ще Мати казала: «Ти мене скоро в могилу заженеш».

Коли я повернувся додому, Батько вже приготував для мене вечерю й сидів за столом у кухні. На ньому була картата фланелева сорочка. На вечерю були печена квасоля, броколі та два шматки шинки, і вони були викладені на тарілці так, що не торкалися одне одного.

— Де ти був? — спитав Батько.

— Я був надворі, — відповів я. Це називається «безвинна брехня». Безвинна брехня — це зовсім не брехня. Це коли ти кажеш правду, але не всю. Це означає, що все, що ми говоримо, — це безвинна брехня, наприклад, мене питають: «Чим ти хочеш сьогодні займатися, Крістофере?», а я відповідаю: «Хочу малювати з місіс Пітерс», але я не кажу: «Я хочу з’їсти свій ланч, сходити в туалет, піти додому після школи, погратися з Тобі, повечеряти, погратися на комп’ютері й лягти спати». Тож я припустився безвинної брехні, оскільки знав, що Батько не хоче, аби я був детективом.

— Мені щойно дзвонила місіс Шиєрс, — повідомив Батько.

Я почав їсти свою печену квасолю, броколі й два шматки шинки.

— Якого біса ти роздивлявся в неї в саду? — спитав тоді Батько.

— Я проводив розслідування, оскільки хотів дізнатися, хто вбив Веллінгтона, — відповів я.

— Крістофере, скільки разів я маю тобі казати? — знову спитав Батько.

Печена квасоля, броколі й шинка вистигли, але мені було байдуже. Я їм дуже повільно, і їжа майже завжди холоне.

— Я казав тобі не пхати свого носа в чужі справи, — продовжив Батько.

— Я гадаю, що Веллінгтона міг убити містер Шиєрс, — промовив я.

Батько промовчав.

— Він — мій Головний Підозрюваний. Оскільки я гадаю, що Веллінгтона вбили для того, аби засмутити місіс Шиєрс. І вбивство зазвичай скоює хтось із близького… — сказав я.

Батько дуже сильно стукнув кулаком по столу, так що наші тарілки та його ніж із виделкою підстрибнули, а моя шинка сповзла набік і торкнулася броколі, тож я більше не міг їсти ані шинку, ані броколі.

— Не смій промовляти ім’я цього чоловіка в моєму домі! — закричав тоді Батько.

— Чому? — спитав я.

— Бо він — дуже погана людина, — відповів він.

— А це означає, що він міг убити Веллінгтона? — спитав я.

Батько обхопив руками голову:

— Господи помилуй.

Я зрозумів, що батько сердиться на мене, тому сказав:

— Я знаю, що ти наказав мені не лізти в чужі справи, але місіс Шиєрс — наш друг.

— Ну, більше не друг, — відказав Батько.

— Чому? — спитав я.

— Гаразд, Крістофере. Запам’ятай, що я тобі зараз скажу, запам’ятай раз і назавжди. Повторювати не буду. Дивися на мене, коли я до тебе звертаюся, заради всього святого. Подивися на мене. Ти більше не ходитимеш до місіс Шиєрс і не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти більше нікого не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти більше не залізатимеш без дозволу в чужі сади. І ти негайно покинеш гратися в цього клятого детектива, — сказав Батько.

Я нічого не відповів.

— Я змушу тебе пообіцяти, Крістофере. І ти знаєш, що відбувається, коли я змушую тебе обіцяти, — сказав він.

Я дійсно знав, що відбувається, коли я щось обіцяю. Мені треба сказати, що я ніколи більше цього не робитиму, а потім я не можу цього робити, оскільки тоді обіцянка стане брехнею.

— Знаю, — відповів я.

— Пообіцяй, що ти більше ніколи так не робитимеш. Пообіцяй, що ти негайно покинеш свої дурні забавки, гаразд?

— Обіцяю, — сказав я.

Я гадаю, що міг би стати дуже хорошим астронавтом.

Для того щоби стати хорошим астронавтом, треба бути розумним, а я розумний. Також треба знатися на тому, як працюють механізми, і я добре знаюся на тому, як працюють механізми. Також треба, щоби тобі подобалося бути на самоті в малесенькому космічному кораблі за тисячі й тисячі миль від земної поверхні, щоби не було нападів паніки чи клаустрофобії, щоби ти не сумував за