Хіппі - Пауло Коельо
Він узяв один з примірників згаданої книги: Пауло зацікавлено дивився на Гуру, а Карла не менш зацікавлено — на Пауло, сумніваючись, утім, чи він не чув цього раніше.
— О, сину Кунті, або ти помреш на полі бою і здіймешся до планет на небі, або переможеш ворогів і завоюєш омріяне. Отже, замість шукати мету цієї війни уставай і борись.
Ґуру згорнув книгу.
— Ось що ми маємо робити. Не витрачаймо час, кажучи «це є добре» чи «це є погано», а виконаймо наше призначення. Це воно привело вас сьогодні сюди. Хто бажає, може вийти з нами, щоб танцювати й співати на вулиці, одразу по обіді.
Очі Пауло засяяли, і попри його мовчанку Карла й так усе зрозуміла.
— Чи не думаєш іти з ними?
— Звичайно. Я ніколи отак от не співав і не танцював на вулиці.
— А ти знав, що вони дозволяють секс лише після одруження, й то лише для продовження роду, а не для задоволення? Ти гадаєш, що група, яка називає себе такою просвітленою, здатна відкинути, заперечити, засудити таку прекрасну річ?
— Я думаю не про секс, а про танець і музику. Я вже давно не слухав музику й до того ж сам не співаю, і це — чорна діра в моєму житті.
— Я можу сьогодні ввечері повести тебе поспівати й потанцювати.
Чому ця дівчина так зацікавлена в ньому?
Вона могла б дістати собі будь-якого чоловіка, якого б захотіла, у будь-який час. Він почав згадувати аргентинця — можливо, вона потребувала спільника для роботи, на яку він аж ніяк не був налаштований. І вирішив спитати прямо:
— Ти знаєш Дім висхідного сонця?
Його запитання могло бути витлумачене у три способи: по-перше, чи вона зналася на музиці («The House of the Rising Sun», The Animals[30]). По-друге, чи знала, про що ця музика. І по-третє, нарешті, чи хотіла б поїхати туди.
— Облиш дурниці.
Цей хлопець, якого спочатку вона сприйняла за такого розумного, чарівного, мовчазного, піддатного контролю, мабуть, усе розумів хибно. І, хоч би як важко в це повірити, вона потребувала його більше, а не навпаки.
— Гаразд, ти йдеш з ними, а я на віддалі. Зустрінемося наприкінці.
Вона хотіла додати: «Я вже пройшла етап крішнаїзму», — але стрималася, щоб не сполохати здобич.
ка радість — бути там, стрибаючи, плигаючи, співаючи на всі груди, наслідуючи цих людей, що вдягаються в оранжевий колір, калатають у китайські дзвіночки і, здається, перебувають у мирі з життям. Ще п’ятеро дівчат вирішили піти з групою, а поки група крокувала вулицями, приєднувалось іще більше людей. На кожному кроці він повертав голову, щоб побачити, чи голландка й далі слідує за ним. Він не хотів утратити її, обоє зблизилися через якусь незбагненну загадку, що потребувала, аби її зберегли. Так, вона була там, на безпечній відстані, уникаючи бути впізнаною монахами або учнями монахів, і щоразу, як їхні погляди схрещувалися, вони всміхались одне одному.Вузол зав’язувався й міцнів.
Вона згадала дитячу казку, «Флейтист із Гамельна», у якій головний персонаж, аби помститися місту, що пообіцяло заплатити йому й не зробило цього, вирішив зачарувати дітей і вивести їх геть далеко силою своєї музики. Це відбувалося й тепер: Пауло перетворився на дитину й танцював посеред вулиці, що геть різнилося від років, які провів, занурений у книги з магії, виконуючи складні ритуали й гадаючи, ніби наближається до справжніх аватарів. Чи воно так, чи ні, але танці й співи теж допомагали досягти того духовного стану.
Від багатократного повторення мантри й скакання він почав входити в стан, коли мислення, логіка та вулиці міста вже не мали великого значення — голова була геть порожньою, і Пауло повертався до реальності вряди-годи, аби пересвідчитися, чи Карла супроводжувала його. Так, вона там, і було б дуже добре, якби залишилася в його житті ще надовго, хоча він познайомився з нею заледве три години тому.
Він був певен, що те саме сталося з нею — інакше б вона запросто могла покинути його ще в ресторані.
Чоловік уже краще розумів слова Крішни до воїна Арджуни перед битвою. Це не цитата з книги, але в його душі звучало так:
Борися, бо необхідно боротися, бо ти стоїш перед боєм.
Борися, бо ти перебуваєш у гармонії з Усесвітом, з планетами, сонцями, що вибухають, та зірками, що зменшуються й згасають назавжди.
Борися, щоб виконати своє призначення, не думаючи про вигоди чи прибутки, про втрати чи стратегії, про перемоги чи поразки.
Шукай винагороди не собі, а Найвищій Любові, яка нічого не дарує, крім короткого контакту з Космосом, і для цього вимагає найповнішої відданості — без сумнівів, без запитань, — любові заради самої любові й нічого більше.
Любов, яка нікому нічого не винна, не зобов’язана, яка просто радіє існуванню й можливості проявитися.
Валка прибула на Дам і почала кружляти площею. Пауло вирішив зупинитися тут, дати можливість дівчині, з якою він зустрівся, повернутися до нього — вона здавалась іншою, розслабленішою, ніби задоволеною його присутністю. Сонце вже не палило, як раніше, навряд чи він знов побачить дівчат з оголеними грудьми, але, як завжди, з усіма його передбаченнями відбувалося протилежне: обоє помітили потужне світло зліва від місця, де сиділи. І через повну бездіяльність вирішили піти побачити, що відбувається.
Рефлектори освітлювали модельку, геть голу, з тюльпаном, який заледве прикривав її сором. За фон правив обеліск у центрі Даму. Карла запитала в одного з асистентів, що то є.
— Реклама, замовлена департаментом туризму.
— І оце — та Голландія, яку ви продаєте іноземцям? Голі люди прямо тут, у місті?
Асистент відійшов, не відповівши. У цей момент сесія зупинилась, і Карла рушила до іншого асистента, доки гримерниця сходила на сцену, щоб підретушувати праву грудь модельки. Карла повторила те саме запитання. Злегка приголомшений тип попросив не заважати, та дівчина знала, чого хотіла.
— Здається, ви напружені. Чим саме стурбовані?
— Освітленням. Освітлення швидко зникає, і невдовзі Дам буде у темряві, — відповів асистент, бажаючи вивільнитися від цієї прояви.
— Ви не тутешній, чи не так? У нас осінь щойно починається, і сонце ще буде світити до сьомої. Крім того, я маю владу зупинити
