Темний ліс - Лю Цисінь

Найвищі шанси на порятунок мали ті, хто спробував утекти або на самому початку битви, коли уламків ще було менше, або наприкінці, коли щільність металевої хмари знизилася внаслідок розльоту сміття врізнобіч.

Суденця, яким поталанило врятуватися, кілька днів дрейфували за орбітою Урана, поки людей не прийняло на борт одне цивільне судно, що пролітало неподалік. Загальне число врятованих становило близько шістдесяти тисяч; серед щасливців опинилися й двоє офіцерів, які перші здогадалися про причетність Краплини до знищення флоту: енсін Чжао Сінь і капітан Лі Вей.

Космічний простір на місці поля бою оповила тиша. Металева хмара вистигла в неживому холоді, й червоне світіння згасло. Хмара злилася зі звичною темрявою Всесвіту. Пізніше, під дією сили тяжіння Сонця, вона припинила розширення, натомість почала видовжуватися, аж поки не витягнулася в смугу, яка за два роки перетворилася на вкрай тонке металеве кільце навколо Сонця — ніби мільйонам заблуканих душ призначено довіку поневірятися серед вічного холоду міжпланетного простору Сонячної системи.

Лише один трисоляріанський зонд зміг перетворити на пил увесь людський флот, а за три роки до Сонячної системи мали прибути ще дев'ять. Десять зондів разом не складуть і 1/10000 розміру трисоляріанського бойового корабля, а тисяча таких кораблів щомиті наближається до Землі.

А навіть якщо я тебе знищу — що тобі з того?

* * *

Прокинувшись, Чжан Бейхай подивився на годинник: він проспав 15 годин. Це був найдовший сон, який він собі дозволив за все життя, якщо, звісно, не враховувати двох століть у гібернації.

Зараз уперше в житті він залишився наодинці з собою.

У минулому, навіть літаючи без жодного супроводу в нескінченному космічному просторі, не відчував самотності, бо за ним стежили батькові очі. Чжан Бейхай звик до цього погляду, що став таким само звичним, як світло Сонця й мерехтіння зірок. І ось тепер батько перестав дивитися на нього.

«Час піти» — сказав він собі. Оглянув однострій, пересвідчився, що ніде не пом'ялося, що не скуйовдилося волосся — сон у стані невагомості мав свої переваги. Зрештою ще раз обдивився сферичну каюту, в якій місяць прожив у самоізоляції. Далі Чжан Бейхай відчинив двері й вилетів назовні. Він був готовий спокійно зустрітися з натовпом, який палав люттю, зі зневажливими поглядами, почути жорстокий осуд і дізнатися про остаточний вирок… А потім, як і належить солдатові, який виконав до кінця свій обов'язок, зустріти все, що йому судилося. Хоч би що сталося далі — йому не забракне сили волі, аби гідно й мужньо прийняти присуд власної долі.

Коридор виявився порожнім.

Чжан Бейхай повільно рухався вздовж стін, відчиняв двері до кают обабіч коридору. Всі на перший погляд нічим не відрізнялися від його власної: той самий сліпучо-білий сферичний простір, схожий на очне яблуко без зіниці. Довкола не помітив жодного робочого інформаційного вікна — мабуть, бортову комп'ютерну систему перезапустили або певним чином обмежили доступ до неї.

Чжан Бейхай пригадав фільм, який дивився у молоді літа: герої опинилися всередині кубика Рубика, що складався з безлічі однакових кімнат кубічної форми. Кожна містила приховану смертельно небезпечну пастку. Ті люди насилу перебиралися з однієї кімнати до іншої, цьому не було кінця-краю…

Раптом його невимовно здивував хід власних думок: свобода мислення впродовж двох століть була неприпустимою розкішшю. І ось тепер, по завершенні місії всього свого життя, він мав право насолоджуватися неквапним плином думок.

Повернув за ріг і опинився у теж порожньому, але трохи довшому коридорі. З перегородок лилося м'яке рівне світло, що створювало ілюзію викривлення простору, перетворюючи його з тривимірного на плаский і максимально стиснутий. Двері до сферичних кают обабіч коридору залишилися прочиненими й демонстрували однаковий білий інтер'єр типових приміщень.

«Природний добір» здавався покинутим. Цієї миті в очах Чжана Бейхая гігантський корабель, у череві якого він опинився, перетворився на величезний, але вкрай сконцентрований символ, метафору, що вмістила в собі певний базовий закон, досі прихований блискітками реальності. Йому привиділося, що ці ідентичні білі сферичні каюти заповнюють і весь простір, якому немає кінця, а цілий Всесвіт складається з таких білосніжних сфер.

Спала думка про те, що все навколо — голограма.

Кожна така сферична каюта має доступ до всіх систем управління «Природного добору», тому з точки зору інформатики кожна і є «Природним добором». Тож увесь корабель ніщо інше як голограма. Він нагадував металеву насінину, що несла в собі всю інформацію про людство. І якщо вона зможе прорости десь у Всесвіті, цілком вірогідно, там і постане до життя нова людська цивілізація. Частинка несе в собі інформацію про ціле, тож може статися, що й людство загалом — одна велика голограма.

Початковий задум провалився — не вдалося розкидати насіння в різні боки; й ця думка краяла серце. Але не почувався винним: він виконав свій обов'язок від початку до кінця. Чжан Бейхай подумав, що й сам Всесвіт може виявитися голограмою. Кожна точка містить усе суще, тож навіть якщо залишиться бодай один атом на цілий Всесвіт — він існуватиме.

Раптом його опанувало всепроникне прозріння. Таке саме відчув Дін Ї по інший кінець Сонячної системи десять годин тому, в останню мить вивчення поверхні Краплини, коли Чжан Бейхай ще спав.

Він дійшов до кінця коридору, відчинив двері й опинився в найбільшому приміщенні на кораблі. Три місяці тому вперше ступнув у цей ангар, коли заходив на борт «Природного добору». Як і тоді, у центрі приміщення вишикувалися в каре всі офіцері й солдати, проте цього разу їх було значно більше, й шикувалися вони в три яруси. Дві тисячі членів екіпажу «Природного добору» були тут, і Чжан Бейхай помітив, що лише вони справжні; решта, службовці нижнього та верхнього ярусів, виявилися голограмами.

Голографічні зображення належали членам екіпажів чотирьох кораблів-переслідувачів, а перед квадратним три-рівневим шикуванням особового складу стояли шерегом п'ять полковників включно з Дунфан Яньсюй — капітани всіх кораблів. За винятком останньої, всі також були голограмами, що транслювалися з кораблів-переслідувачів.

Чжан Бейхай заплив до ангару під уважними поглядами п'яти тисяч пар очей. У очах не читалося: «Ти — зрадник».

Капітани по черзі почали вітати новоприбулого:

— «Синій простір», Азійський флот!

— «Ентерпрайз», Північноамериканський флот!

— «Глибокий космос», Азійський флот!

— «Вищий закон», Європейський флот!

Останньою відсалютувала Дунфан Яньсюй:

— «Природний добір», Азійський флот! Пане,