Бавдоліно - Умберто Еко
Тоді Поетів голос сказав:
— Нікчеми ви всі троє. Кожен з вас знає, що провинен. Я знаю, я завжди це знав, що всі троє ви намагалися вбити Фрідріха, і, може, всі троє його вбили, так що чоловік той помер тричі. Тієї ночі я дуже рано вийшов з кімнати, де ми сторожили, і вернувся туди останнім. Я не міг заснути — може, випив забагато, двічі я відливав у дворі, тому зостався надворі, щоб не заважати вам усім. Коли я був надворі, то чув, як вийшов Борон. Він пішов сходами на нижній поверх, а я подався за ним. Він пішов до зали з машинами, підійшов до того циліндра, який виробляє порожнечу, і кілька разів смикнув за його важіль. Я не розумів, чого він хоче, але зрозумів це наступного дня. Не знаю, чи Ардзруні сказав йому щось, чи він сам зрозумів, але нема сумніву, що кімнатою, в якій циліндр створював порожнечу і в якій було принесено в жертву півня, був той самий покій, в якому спав Фрідріх і який Ардзруні використовував, щоб позбутися ворогів, що їх він лицемірно запрошував до себе. Ти, Бороне, натискав на той важіль, аж поки в опочивальні імператора не утворилася порожнеча, чи принаймні, адже ти не віриш у порожнечу, те важке і густе повітря, в якому, як ти знав, гаснуть свічки і задихаються тварини. Фрідріх відчув, що йому бракує повітря; спершу він подумав про трутизну і взяв Градаль, щоб випити протиотруту, яка була в ньому. Але впав на землю бездиханний. Наступного ранку ти намірявся забрати Ґрадаль, користуючись замішанням, але Зосима випередив тебе. Ти бачив його і бачив, де він його сховав. Тобі було неважко поміняти голови місцями, і перед виїздом ти забрав саме ту голову.
Борон обливався потом.
— Поете, — сказав він, — ти все бачив добре, я справді був у кімнаті з помпою. Суперечка з Ардзруні розбудила в мені цікавість. Я спробував запустити її, але присягаюсь, що я не знав, з якої кімнати вона витягає повітря. Зрештою, я був переконаний, що помпа не може працювати. Я смикав за неї, це так, але я лиш грався, без жодних убивчих намірів. Та й якби я зробив те, що ти кажеш, як тоді пояснити, що у Фрідріховій кімнаті згоріли геть усі дрова в коминку? Якби й можна було вчинити порожнечу і вбити нею когось, то в порожнечі не могло б горіти полум'я…
— Коминком можеш не перейматися, — прорік суворий голос Поета, — на це є інше пояснення. Радше відкрий свій покрівець, якщо ти так певен, що в ньому нема Ґрадаля.
Бурмочучи, що нехай Бог його спопелить, якщо він колись думав запопасти Ґрадаль, Борон люто полоснув кинджалом по печаті, і з покрівця випав на землю череп, менший, ніж ті, які ми бачили досі, бо Ардзруні, мабуть, не вагався плюндрувати навіть дитячі могили.
— Ґрадаля в тебе нема, гаразд, — сказав голос Поета, — але це не виправдовує того, що ти зробив. Перейдімо до тебе, Кіоте. Ти вийшов відразу опісля, вдаючи, нібито хочеш ковтнути повітря. Але його ти наковтався аж забагато, оскільки дійшов аж до ескарпів, де були Архімедові дзеркала. Я пішов за тобою і все бачив. Ти торкнувся їх, порухав тим, яке діяло на невелику відстань, як пояснив нам Ардзруні, нахилив під певним, очевидно, невипадковим кутом, бо приділив цьому велику увагу. Ти наставив дзеркало так, щоб перші промені сонця сконцентрувалися на вікні Фрідріхової опочивальні. Так і сталося, і промені ці запалили дрова в коминку. Через стільки часу порожнеча, створена Бороном, знову поступилася місцем повітрю, і полум'я могло горіти. Ти знав, що зробить Фрідріх, коли прокинеться, задихаючись від диму з коминка. Він подумає, що його отруїли, і вип'є те, що є в Ґрадалі. Знаю, ти теж пив з нього ввечері, але ми недостатньо уважно слідкували за тобою, коли ти клав його назад у ковчег. Ти умудрився купити трохи отрути на базарі в Ґалліполі і налив у чашу кілька крапель. План твій був досконалий. Тільки ти не знав, що зробив Борон. Фрідріх справді відпив з отруєної чаші, але не тоді, коли загорівся вогонь, а набагато раніше, коли Борон залишив його без повітря.
— Ти з глузду з'їхав, Поете, — вигукнув Кіот, смертельно збліднувши, — я нічого не знаю про Ґрадаль, дивись, ось я відкриваю свою голову… Ось, поглянь, тут череп!
— Гаразд, Ґрадаля ти не маєш, — сказав Поетів голос, — але не заперечуй, що маніпулював дзеркалами.
— Я почувався кепсько, ти сам казав, і хотів подихати нічним повітрям. Я побавився трохи з дзеркалами, але хай Бог спопелить мене в цю ж мить, якщо я знав, що вони запалять вогонь у тій кімнаті! Не думай, що за всі ці довгі роки я не згадував цю свою необережність і не питав себе, чи часом не через мене загорівся вогонь і чи це не мало якогось зв'язку зі смертю імператора. То були роки жорстоких сумнівів. Завдяки тобі я відчув тепер деяку полегкість, бо ти кажеш, що тоді Фрідріх все одно був уже мертвий! А щодо отрути, то як ти смієш казати таку мерзенну річ? Того вечора я відпив з чаші у добрій вірі, почуваючи себе як офірна жертва…
— Усі ви невинні овечки, так? Невинні овечки, які майже п'ятнадцять років жили підозрою, що вбили Фрідріха, — хіба це не стосується й тебе, Бороне? Але перейдімо до нашого Бойді. Тепер ти єдиний, хто може мати Ґрадаль. Того вечора ти нікуди не виходив. Ти разом зі всіма знайшов Фрідріха на підлозі кімнати наступного ранку. Цього ти не сподівався, але скористався нагодою. її ти очікував уже давно. З другого боку, ти був єдиним, хто
