Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Суддя Девід Р. Кінворті

Суд округу Аллен

Відділ цивільних справ

(4)

18 грудня Біллі зателефонував письменникові з лазарету при шпиталі. Хлопця жорстоко побив один із членів персоналу. Адвокат із Ліми, якого суд призначив захищати інтереси Міллігана, сфотографував спину юнака, посмуговану рубцями від шмагання електричним шнуром. Під очима й на обличчі Біллі чорніли гематоми. Два ребра були зламані.

Адміністрація шпиталю у заяві для преси запевнила, що після «сварки з санітаром» у Міллігана не виявили ніяких ушкоджень, окрім тих, яких він, вочевидь, завдав собі сам.

Наступного дня, після візиту адвоката Стіва Томпсона, очільники шпиталю дали задній хід і визнали, що Мілліган «у результаті отримав серйозні травми». Для розслідування інциденту викликали поліцію й ФБР, аби справу потенційно можна було передати до суду присяжних.

Томпсон розлютився, почувши від Біллі й адвоката з Ліми про те, що сталось, і виступив із заявою на радіо. «Навіть якщо людина позбавлена свободи, в неї все одно є громадянські права, — сказав він радіоведучому. — Згідно з законодавством штату Огайо, існують так звані громадянські права пацієнтів, прописані в нещодавніх поправках до білля про психічне здоров’я, а за законом Сполучених Штатів на пацієнтів психіатричних установ також поширюються федеральні громадянські права. І за їхнє порушення, між іншим, можна подавати до суду. Наразі ще рано казати, як ми будемо діяти в цій ситуації».

У «Третьому щомісячному плані лікування» — звіті, поданому шпиталем у Лімі 2 січня 1980 року[67], — зазначалось:

План лікування цілком відповідає природі захворювання пацієнта.

Діагнози пацієнта:

1. Псевдопсихопатична шизофренія (ДДС-ІІ, 295.5) [68] з дисоціативними рисами;

2. Асоціальна поведінка агресивного підтипу (ДДС-ІІ, 301.7);

3. Алкогольна залежність (ДДС-ІІ, 303.2), за інформацією з історії хвороби;

4. Наркотична залежність, вживання стимуляторів (ДДС-ІІ, 304.6), за інформацією з історії хвороби.

Два тижні тому пацієнта було переведено до відділення інтенсивної терапії, бо в загальному відділенні шпиталю він почав поводитись агресивно. […] Я вважаю, що на пацієнта негативно вплинула популярність у пресі, внаслідок чого йому в голову вдарила «зіркова хвороба». […] Пан Мілліган демонструє виразні ознаки клінічної психопатії, через що працювати з ним так само складно, як і з будь-яким іншим психопатом. […] До того ж у пацієнта спостерігаються численні прояви істерії. Хоча такий розлад переважно притаманний особам жіночої статі, трапляється істерія й серед чоловіків, тож не варто відкидати таку можливість.

Підпис: Льюїс А. Лінднер, доктор медицини, штатний психіатр. Дата: 4.01.80

Підпис: Дж. Вільям Макінтош, доктор філософії, психолог. Дата: 4.01.80

Підпис: Джон Доран, магістр гуманітарних наук, помічник психолога. Дата: 7.01.80

Обурені тим, що в Лімі не виконують вказівку судді Кінворті лікувати Міллігана від синдрому множинної особистості, Алан Ґолдзбері та Стів Томпсон подали скаргу про зневагу до суду з боку шпиталю в Лімі й Департаменту штату Огайо у справах психічного здоров’я. Адвокати тиснули на директора Департаменту, вимагаючи перевести Біллі Міллігана до шпиталю з менш суворим режимом.

(5)

Запроторений до закритого відділення Державного шпиталю в Лімі для душевнохворих злочинців, «розщеплений» Біллі Мілліган випросив олівець в одного з санітарів і сів писати першого зі своїх листів до письменника:

Зненацька на порозі з’явився санітар і грізно гаркнув пацієнтам відділення № 22: «Гей, ви, тупоголові покидьки, вимітайтеся з цієї клятої зали! Ворушіться, кому сказано! МЕРЩІЙ!» Зробивши паузу, щоб набрати повітря й зручніше прилаштувати в роті товстий недопалок сигари, він промимрив: «Коли приберуть бите скло, ми покличемо вас назад, засранці, а доти — марш по своїх смердючих палатах».

Під його крижаним поглядом пацієнти невеликою групкою підвелись зі своїх твердих незручних стільців і, наче зомбі, почовгали коридором. За ними почали з брязкотом зачинятися важкі залізні двері палат. Чоловіки з безтямними обличчями й