Мудрі жінки - Людмила Когут

Роман налив вина в келихи, виголосив оптимістичний тост щодо гарного настрою і позитивної атмосфери в його домі. Також пообіцяв допомагати Славі у всьому:

— Я не хочу, щоб ти відчувала себе тут рабинею чи заручницею. Будь як удома. У вихідні, якщо захочеш, будеш вільна, а як ні — відпочиватимемо разом.

Повечеряли і розійшлися по своїх кімнатах. Роман уперше за весь цей час вмостився на подружньому ліжку і заснув міцним сном. Думки про Оксану турбували його щораз рідше. Вирішив, що вороття до минулого немає.

Чоловік важко пережив зраду дружини, а тепер починав одужувати — криза минула. Усвідомлював: життя триває, треба радіти кожній його хвилині.

Прокинувся з радісними почуттями. Не хотів будити Славу і тихенько пішов у душову, а потім в їдальню. Який приємний видався ранок!

На столі побачив тарілку з апетитними хрусткими канапками, щойно підігрітими. Парувала запашна кава. В їдальні поралася Слава у красивому довгому халаті веселого бірюзового кольору.

Привітався майже ласкаво. Роману захотілося поцілувати її в щічку з ямочкою за такий несподіваний ранковий сюрприз.

«День має бути вдалим», — подумав він. Смачно поснідав, подякував, з гарним настроєм поїхав на роботу.

День у нього справді був сприятливий. Колектив працював, як злагоджений механізм: кожен робив свою роботу, отримували чудовий результат і, відповідно, гарний гонорар.

У Слави день також був спокійним і приємним. Уранці погодувала Соломійку смачним сніданком, красиво її одягла і вирушили разом на прогулянку. Дівчинка зосереджено будувала замки і ліпила пасочки в пісочниці, яку змайстрував її дбайливий тато. Слава із задоволенням їй допомагала. Яке це щастя: ні про що проблемне не думати, радіти сонцю, небу, хмарам і бути поруч із такою красивою крихіткою, яка тебе зве мамою. їй захотілося бути справжньою мамою для цієї чудової дівчинки.

Пообідали, Слава почала вкладати дитину спати. Соломійка, втомлена грою в пісочниці, заснула вмить. тінка сіла на підлогу і задивилась на неї. Як вона солодко спить, сопе своїм маленьким носиком, примостивши рученьку під голівку.

«Ні! Оксана таки мала жорстоке серце і черству душу», — подумала Слава і пішла в їдальню.

Поки випала нагода, вирішила приготувати смачну вечерю. їй хотілось догодити Романові і показати, яка вона вправна господиня. Зварила дуже смачний борщ, ну просто знаменитий. Стушкувала м’ясо і зварила спагеті. Приготування салату вирішила відкласти до вечері, щоб подати його свіжим.

Задоволено оглянула їдальню. Все охайно прибрала, провітрила. Чогось бракує… Квітів! Але цьому можна зарадити — біля будинку ж квітник! Але він заріс бур’яном. Навесні тут були висаджені гарні квіти, але доглядати їх було нікому. Почала поратись, та багато не встигла — побігла до дитини.

Соломійка, сонячно усміхаючись, сиділа у своєму ліжечку, затиснувши в обіймах ляльку. Побачила Славу, радісно простягнула рученята:

— Мамо!

У жінки стрепенулося серце. Ця чужа дитина стала для неї найріднішою, і вона нікому не дозволить її скривдити, в ній прокинувся материнський інстинкт. Цілувала дитячі рученята, маленьку шийку, біляве волоссячко. Дівчинка заходилася сміхом, а Слава продовжувала її цілувати — у ніжки, у животик, у вушка. Тільце дівчинки зворушливо, по-дитячому пахло. Слава, щаслива і радісна, одягла дитину і вийшла з нею на подвір я. Сонячно, шкода, щоб дитина була в домі. Жінка поралась у квітнику, а Соломійка, майже як її тато, будувала замки і фортеці.

Так минув її перший трудовий день — швидко, щасливо і весело. Таких днів потім у Слави буде безліч. А зараз наближався час першої вечері — спільної вечері в колі нової сім’ї.

Роман приїхав, коли вже сутеніло. Ввійшов у дім, і вперше за довгий час відчув сімейний затишок у домі. У вітальні красувався букет квітів. Чоловік ще в подвір’ї помітив, що квітник дбайливо оброблений.

Назустріч батькові бігла Соломійка, а за нею — весела Слава.

Дитина гарно і чистенько вбрана, біляве волоссячко зав’язане в гарненький хвостик.

Слава в домашньому костюмі, з легким макіяжем, гарно зачесана і ледь напарфумлена, підказала дитині:

— Подай, Соломійко, татові капці. Татко так втомився, пожалій його і привітайся, поцілуй татка.

Роман, щасливий, підставив дитині свою щоку і взяв у неї свої капці. Він не чекав такої теплої зустрічі.

Дитина вхопила Славу за руку і говорить:

— Мамо, і ти цьомай татка.

Роман аж подих затамував від почутого, Слава теж, а дівчинка підштовхує свою чужу маму до тата. Слава ніяково поцілувала в щоку Романа і зашарілась. Він подивився їй у вічі. «Яка ж вона гарна!» — подумав із ніжністю.

Слава взяла дитину за ручку, сказала, що таткові треба помитись і переодягтись, а потім повечеряти.

Коли за декілька хвилин Роман спустився в їдальню, то зрозумів, що Слава — це та жінка, якої йому бракувало в житті.

На столі стояла смачна вечеря. У гарній супниці апетитно парував червоний український борщ. На тарелі — м’ясо із чорносливом і овочами, спагеті. Заздалегідь розкладено тарілки і прибори. Усе свідчило про те, що його чекали.

Сіли за стіл. Роман був зачудований цією сімейною ідилією.

Вечеря була смачною. Довго сиділи за столом, Роман розказував про свої виробничі справи. Слава слухала з цікавістю. Дівчинка сиділа поруч і бавилась лялькою.

Хто не знав усього, що відбулося в цьому домі, міг сказати: «Щаслива родина».

Після вечері пішли разом вкладати дитину спати. Спочатку її покупали, весело хлюпаючись утрьох. Потім дорослі віднесли дівчинку в ліжечко. Нарешті мала, зацілована і залюблена, почала

засинати. Залишили в дитячій маленьке світло, спустились у вітальню на перший поверх. Посідали у кріслах і тільки зараз побачили, що вони мокрі від вечірньої хлюпанини. Роман зауважив, що Славина легенька блузочка прилипла до тіла, звабливо облягала її гарні груди.

У його душі спалахнув вогонь…

Слава,