💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Читаємо онлайн "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
на плече Савушкіну і вів далі: — Еге… Позавчора міст на шосе геть знесли. Недавно ешелони з бензоцистернами перекинули і запалили. Ото кіно було! За десять верст видно. Ну й народ, зразу ніби його підмінили. Учора ввечері в одної удовиці теля забирали, то вона так почала погрожувати, що довелося її прикласти до землі-матінкп. Або ось сусід мій, Малахов, ти до нього, я бачив, підходив. Він же спить і в сні на мене зубами клацає. Ми в нього і мотоцикл забрали, і мебельку витягли. А головне, він тут при славі був, врізав по-стахановськи на дорозі. А тепер нуль без палички. Тому-то і злиться. Ну, нічого, нічого, бо він упокориться, або фріци до нього доберуться.

— В цьому роді в нас робота чистіша, — пошепки, теж довірливо сказав йому Савушкін. — У госпіталі добра своїм не робиш, але й зла їм теж не чиниш.

— Які вони мені свої? — раптом скипів Ферапонтов. — Я через цих своїх двічі на небо крізь грати дивився. Що мені, за це добром їм плаити, чи що? — вигукнув він і одразу прив'яв, запустив руку під ослін і, як фокусник, витяг звідти пляшку горілки. — Не хочеш?

— Як це не хочу… — посміхнувся Савушкін, розглядаючи пляшку. — Диви, «московська»! Відколи почалася війна, не бачив!

— На неї не дивитися треба, — сказав Ферапонтов, наливаючи горілку в замацану руками гранчасту склянку. — Пий, я вже похмелився.

Савушкін випив, закусив огризком сала і подумав, що він уперше в житті видудлив одразу майже повну склянку горілки. По тілу розливалося тепло, в голові зашуміло.

— Нелегко після перерви, — сказав він, винувато посміхаючись, і взяв із столу ще шматок сала і скибку хліба.

— Взагалі з цих місць краще податися туди до вас, від фронту далі,— говорив Ферапонтов. — Значить, у вас там, кажеш, спокійно?

— Зовсім.

— Ось подивлюсь, як далі буде, і, якщо побачу, що фріци порядку навести не зможуть, подамся у ваші краї. Підсобиш з роботою?

— А чом би й не допомогти землякові?

— Де там тебе шукати?

— Шукай госпіталь номер три, і все. А там мене кожен знає. Спитаєш Єгора, і зразу покажуть. Ну, спасибі за хліб-сіль. Піду далі шукати. — Савушкін підвівся.

— Іди, якщо хочеш, але марно битимеш ноги. Хіба ж поймеш, куди твоїх закинуло в цьому коловороті? — Ферапонтов встав і подав Савушкіну свою ручиську. — Та вже як надумав — іди…

— Пройду за Борисів трохи і вернуся, — сказав Савушкін. — До побачення, якщо не жартував про переїзд.

— Тут, брат, не до жартів… — засунувши руку в кудлате волосся, похмуро сказав Ферапонтов. — Фріци хитруни, дорогу вони охороняють, а ми — охороняйсь як хочеш. А нас же, поліцаїв, троє на все селище. От і метикуй, які тут можуть вийти оказії…

Із селища Савушкін повернув знову до залізниці. «Можна було без шуму порішити гада», — подумав він. Але наказ Маркова суворо забороняв такі дії.

Перейшовши через полотно, Савушкін незабаром зійшов з дороги і заглибився в кущі, де на нього чекали бійці супроводу. Вночі вони повернулися на базу…

Марков уважно вислухав розповідь Савушкіна про цю першу розвідку. Все здавалося важливим. І те, що в селі нема німців, і те, що поліцай Ферапонтов уже боїться. 1 те, що поблизу почав діяти якийсь партизанський загін, а явно патріотично настроєний залізничник чомусь сидить у селі. Все це може згодитися…

У Маркова нагромаджувалося все більше невідкладних питань до секретаря підпільного обкому партії товариша Олексія, але зустріч з ним відкладалась і відкладалась. І хоч Марков прекрасно розумів усю складність організації зустрічі, а все ж нервував…

Глибокої ночі Маркова розбудив Будницький:

— Чи, товаришу підполковник! Велике порушення дисципліни і режиму секретності! — тривожно промовив Будницький і показав на старшину Ольховикова, що стояв біля дверей, — юнака богатирського зросту, про якого бійці говорили, що він добрий, як дурне теля, а здоровий, як бик у соку.

— Що там у вас? — Марков встав і пройшов до збитого з дощок стола.

— Старшина Ольховиков, доповідайте, — напруженим голосом наказав Будницький, а сам відійшов убік.

Ольховиков переступив з ноги на ногу, потім ступнув крок уперед і виструнчився, майже впершись головою в стелю землянки. В цей час Марков засвітив лампу і побачив, що все ліве плече старшини в крові.

— Ви поранені? — спитав Марков.

— То не моя кров, — прогудів Ольховиков. — То кров…

— Доповідайте по порядку, як слід! — перебив його Будницький.

Ольховиков глянув у стелю і заговорив м'яким баском:

— Отже, так. Під час далекого рейду підібрали ми пораненого хлопчака. Миколкою звати. Тезко, значить, мені…

— Відставити непотрібні подробиці! — крикнув Будницький.

— Єсть відставити непотрібні подробиці,— мов тиха луна, повторив Ольховиков. — Ну, значить, підібрали цього хлопчака і доставили на базу. Сюди, значить, — він замовк, віддано і запитливо дивлячись на свого командира.

— Ви що, забули, який, у нас режим? — суворо запитав Марков.

Ольховиков ворухнув своїми могутніми плечима.

— Чому забув?

— Товаришу підполковник, хай він усе доповість, як було, — сказав Будницький. — Доповідай, Ольховиков, як ти докотився до своєї злочинної легковажності.

— Значить, так… — Ольховиков посопів, дивлячись у стелю, і почав: — За містом Гомелем підірвали ми бензосклад. І згідно зі схемою поверталися додому. Перший день перечекали в лісі. А вночі знову йшли. Бачимо, горить село. Підійшли ближче. Картина ясна — карателі побували. Навколо трупи розкидані. Жінки, між іншим, і старики. І хоч би тобі одна жива душа. А будинки горять. Ну, значить, ми постояли, пожурились і пішли далі, як за схемою. Тільки відійшли від палаючого села кроків на триста, дивимось, щось метнулося з дороги. Олексієнко зразу туди і витягає хлопчину. Рука в нього

Відгуки про книгу "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: