"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
У жодній дислокації партизанських сил Ліговинські болота не були позначені, хоч вони були досить зручним місцем для партизанської бази, принаймні влітку. Болотний масив, порослий густим чагарником, тягнувся в довжину майже на п'ятнадцять кілометрів і в ширину — на шість. У центрі масиву був маленький острівець сухої землі, добратися до якого, не знаючи небезпечних мисливських стежок, було неможливо. Недарма в окрузі це болото прозвали лісовиковим морем. Заблукає сюди, відбившись від череди, корова — і вважай пропала. Розповідали, що у драглистій трясовині болота гинули й люди.
— Що будемо робити, якщо не побачимо вогнищ? — прокричав Марков льотчикові.
— Повернемо назад, — крикнув льотчик і додав: — Побачимо!
— Наближаємось до фронту! — штурман показав уперед і вниз.
Марков випростався і побачив глибоко-глибоко внизу багряні спалахи. Праворуч купкою вогню виднілася велика пожежа. Раптом усе там, внизу, зникло, Марков запитально глянув на штурмана.
— Слава богу, знову хмарність! — прокричав штурман усміхаючись.
Минула ще година польоту, і льотчик показав Маркову на карту.
— Порядок! Попереду ліворуч вогнища! — крикнув льотчик. — Ідіть готуйтесь, я йду на коло…
Бортмеханік зняв двері з завісів, і вся оперативна група вишикувалась у чергу біля дверного отвору. Першою над чорною безоднею стояла Галя Громова. Марков наказав їй стрибати першою не тільки тому, що вона краще за інших знала парашутну справу; він вважав, що приклад дівчини добре подіє на всіх інших. Сам він стрибне останнім, а потім люди екіпажу літака скинуть вантаж.
Засвітилась і швидко-швидко замиготіла сигнальна лампочка.
— Пішли! — крикнув Марков і махнув рукою зверху вниз.
Галя ступила в чорну дірку. За нею — Савушкін, Кравцов, Рудін, Добринін.
Марков трохи пізніше розкрив парашут, гадаючи, що це допоможе йому опинитися ближче до своїх людей, але, коли парашут розкрився і він оглянувся, виявилось, що він опускається значно правіше від вогнищ. Він знав, що в районі приземлення по передболоттю розкидано жердини і гілляки чагарника на той випадок, якщо парашутист спуститься в місці, де є небезпечна трясовина. Однак думка про те, що він може опинитись у болоті, стривожила Маркова. Але розрахунок льотчика виявився правильним, і незабаром Марков помітив, що його відносить прямо до вогнищ. Недалеко від себе він побачив силуети двох парашутних куполів. Вогнища були вже зовсім близько. У відблиску одного з них Марков побачив, як бігла людина. «Увага, земля!» — наказав собі Марков, і, як справжній парашутист-новачок, з'єднав ноги і трохи зігнув їх для того, щоб удар об землю був пружним.
Ноги Маркова вище колін угрузли в м'яку землю.
Згідно з інструкцією він перевалився на бік, і це мало не спричинилося до лиха, він міг зламати обидві ноги — таким в'язким і чіпким було болото. Його врятувало тільки те, що водночас парашут протягло вперед поривом вітру і він висмикнув Маркова з болота.
Відчепивши парашут, Марков вийняв із кишені ліхтарика з зеленим склом, засвітив і почав розмахувати ним над головою. Перед ним, немов з-під землі, виріс невисокий кремезний чоловік у кепці, надітій козирком назад.
Це був Будницький — командир групи скинутих раніше бійців. Незабаром підбігло ще кілька чоловік. Як і учасники групи Маркова, всі вони були в цивільному одязі.
— Погасити вогнища! — наказав Марков. Будницький побіг виконувати наказ, а Марков, обережно намацуючи ногами землю, пішов за ним на голоси, що долинали з темряви. Скоро він наткнувся на Рудіна, який сидів під кущем і складав парашута.
— Як справи? — тихо спитав у нього Марков.
— Чудово! — весело обізвався Рудін.
— Де всі наші?
— Та десь тут. Кравцов був недалеко від мене.
Знову немов з-під землі виринув Будницький.
— Вогнища погашено, — доповів він. — Двоє ваших товаришів он там, з моїми людьми.
— А ще один?
— Шукаємо. Вантаж уже знайдено.
Будницький зник.
До Маркова підійшли Савушкін і Добринін. Хвилин через десять прибув і Кравцов. Не було тільки Галі Громової, її знайшли аж на світанку…
Стрибнувши першою, Галя вирішила зробити велику затяжку, щоб опинитися значно нижче від своїх товаришів і спостерігати, як вони спускатимуться. Через це вона приземлилась далеко від вогнищ і попала в глибоку ковбаню. Вода по груди, ноги зав'язли у мулистому дні. І невідомо, чим би це скінчилося, якби не передбачливий Будницький. Його люди і в цю ковбаню кинули жердину. За її допомогою Галя вилізла з ями, але сама йти на розшуки товаришів не зважилася: сиділа біля ями і чекала.
Її знайшли солдати Будницького. Але вони були в цивільному одязі і Галя їх не знала; почувши їхні голоси, вона сховалася в кущ вільшняка і довго звідти стежила за ними, поки не переконалася, що це свої.
Підійшовши до Маркова, Галя відрапортувала:
— Радист Громова прибула на місце збору групи.
— Що трапилося? — суворо спитав Марков.
— Виявила непотрібну ініціативу, зробила велику затяжку, щоб краще бачити спуск товаришів; приземлилася далеко від наміченого місця та ще й попала в яму.
— Так… — тихо промовив Марков, не знаючи, лаяти чи хвалити дівчину. Але тут він помітив, що весь одяг на Галині мокрий, і заходився зовсім по-домашньому вичитувати їй: — Як же це ви, слово честі! Ви ж можете застудитися, злягти! Ворушіться, чи що, бігайте, щоб не змерзнути. Треба швидше йти.
Група йшла до острова ланцюжком. Попереду — Будницький, за ним — Марков. Замикали похід солдати, які тягли зроблений з ялинового гілля
