💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

День гніву - Юрій Косач

Читаємо онлайн День гніву - Юрій Косач
Мокрським.

— Куди Ж тепер, Богданку?

— До Жовкви, а тоді на Низ. Батько обіцяв дати еквіпунок[84] на лицарську службу.

— Надить тебе Марс, не Кліо і не Мінерва? А може, слідами Парацельса, приятеля людства, пішов би ти, Богданку? Я тобі дам листи до Падуї або до Сорбонни на науку медицини.

— Ні, отче. Батько мій і дід були в службі Марса. Зрештою, — посміхнувся Богданко, — чи не найкраща доля на цьому світі — доля воїна? А війна з невірними — чи не краща служба людству?..

І поцілувавши руку патрові, пішов не оглядаючись, пішов своєю сутулою вовчою ходою, а патер дивився йому вслід, як зникав за липами, і замислився: який шлях зготовано цьому юнакові?

* * *

— Один я, — сказав братові Домінікові отець Мокрський, — один я на цілу Річ Посполиту знаю ціну цьому мужеві. Бо я йому змалку приглядався, вивчав. Хто скаже нам, які призначення таїло небо для нього?

Ангелюс, Ангелюс.

Ченці йдуть, похиливши голову. Ченці у брунатних і білих габітах[85]. Темніє сад Бернардинів. Хмари пливуть над дзвіницею, важучі, олив’яні, на краях змалиновілі.

— Кров… Кров… Campus Martius… Патре, навчи мене, що чинити. Патре, ubi beatitudo consistat[86]?

— Beatitudo in actu voluntatis consistat[87], — сказав отець Генцель, — життя наше й ціль наша, і дух наш — боротьба. Сталити серце в боротьбі і перемоги ad maiorem Dei gloriam[88] — ось благословення, якого собі просимо, брати Ісусового товариства, воїни когорти…

Посміх патра Мокрського був загадковий. Ні, він не все договорював братові Домінікові. І брат Домінік, в світі Юрій, князь Збаразький, задумався на мить, чи має говорити йому все щиро, не ховаючись?..

Бузки співали, п’ялись на мури монастиря. Із садів розносили бузки співну пахіть у сіряву глітних львівських заулків. Верхи домів, церков, каплиць пили кров: корогва гусарії з’їздила від Арсеналу. Це було вибране лицарство руського воєводства. Шлейфи й бинди прикрашали кіраси й наплічники. Старовинні мідяні й золоті ринграфи[89] спалахували на грудях. Пардові шкури звисали з-під сап’янних сідел, збруя, цвяхована сріблом і злотом, горіла на баских аргамаках, що роздимали ніздрі, присідали, вигравали гривами, застоявшись у стайнях. А вершники, взявшись руками у боки, гордовито й порвисто споглядали на юрбу, що бігла за музикою, й крила за плечима, тільки що розгорнені до льоту, рвали вершників в похід, у степи, на порубіжжя, на бойове хрещення, на погуляння з Хмелем.

А попереду, з китягом бузку на кірасі, їхав, посміхався до панянок, обертався на рипучому сідлі, подзвонював кривою карабелею дамаскенської сталі ротмістр Януш Корсак, валечний[90] рубіжний орел.

— На Хмеля, знатне лицарство!

— Під ноги візьми їх, ребелізантів, пеських синів, Корсаку!..

— Зірви гидру, лицарю!..

— На Полонії славу, на пострах бестії!..

— Віват, гусарія руська. Віват, непереможна!..

Молодий чернець стояв, зблід ще більше. Тремтів усім тілом.

— Нехай діється воля Божа, патре, це є відповідь на мої тортури, на мартиріум[91] мойого духу… Я йду до коронної армії, в Україну йду, отче…

І він побіг, тріснув хвірткою з саду, з монастиря на вулицю.

— Але ж і неспокійна у нього душа, ох і неспокійна ж… — прошепотів отець Мокрський і повагом пішов на вечірню.

6

— Larron, fils du putain! Faquin!..[92]

— Ти, з швайцарцями бувши, навчився лаятись по-пранцюватому[93], Йорґе фон Гартгайм?..

Гартгайм, ритмайстер[94] наємних Шомбергового корпусу, гойдав на колінах Файстле, гірку маркітантку, що роздавала пиво й любов усьому затягові, а це були ще кумпани з охматовської виправи, на жолдах[95] коронного гетьмана.

— На смердючих хлопах нічого не заробиш, Крістгайнце Ґрумбах, у хлопа тільки воші за пазухою, ковтун на голові і постоли на ногах. Навесні ув’язати у цій глині, в цьому степовому чортовинні, то краще вже в Заславі вертіти хвости княжим огирам, як ми й вертіли всю зиму.

Файстле — нагідочка, товстенька й чорнулька, дехто бився об заклад, що жидівка, може, мадярка, але до реґіменту[96] прибилася давно.

— Йой, югу, ритмайстре!..

Молодик несміло вирівнявся на чорній габі, але її палив відсвіт від кострищ, який зайняв аж до зовсім темної смуги під обрієм, де була балка. Несло гнилою вологістю. Прохолодь навіть пронизувала.

Обрісти[97] й ритмайстри Гартгайм, Ґрумбах, Кунрат, офіцери Лоренц Коль, Себастіан Шерлін, Георг Бурґгардт, не сподіваючись алярму[98] й цієї ночі, пили мерзенний алікант[99].

— Стефан нічого не знає, — повторив Кунрат, посивілий на вилицях сухий баварець, — але Шомберг дасть раду. О, це школа Тіллі, камрати. За Шомберга не віддам усіх вождів Корони.

— Коли б не пив, — крикнув Гартгайм, — вождь, що виїздить п’яний на редути, для мене — нікчема. А добрий був вояка, поки не розпився…

— Тут розіп’єшся, з такими мочимордами забудеш, як твого батька звали. І тепер п’ють…

З польського табору стріляли, віватували.

Коні розбігались, перепуджені, в теміні. Гайдуки гукали.

— П’яний похід!.. Якби цей Хмельницький не був дурень, три ескадри добрих кінників, й вони лежать, мов кнурі, — сказав Шерлін.

— То ж то й є, що він — холоп, — зсадив чорну Файстле з колін шорсткий Гартгайм, — смердючий холоп не має поняття про ars bellandi[100]; нема гірше з холопами воювати, як я їх в Пфальці й у Богемії мав, сучих синів. Лярони[101] — окопатись не вміють, шикувати не вміють, кричать, виють, Матер Деї. Якби мені золотом платили, я б не хотів у холопів служити.

— Який пан — таке військо.

— Запорожці — битний люд. Добрий воїн — козак.

— Піхота добра, так.

— Артилерії нема. Шанців не вміють копати.

— Рознесуть завтра, одна гусарія їх рознесе на шаблях.

— Kots Liechnam[102], гайдуки всі кишені витрусять, нічого нам не залишать. Файстле, склянку!..

Гартгайм пив і співав, в такт вдаряючи рукояттю по столі, нашвидку збитому з дощок. І ритмайстри, довгий лисий Бурґгардт, гугнявий Коль і короткий Шерлін, називаний непристойним ім’ям, співали разом з ним:

Wir sind vom Ritterorden,

Doch itzund arm geworden,

Sie all zu Tod zu schlagen

Zu trinken ihren Wein…[103]

— Святий Юрію, faquin, нехай Потоцький нам пришле кращого вина, коли хоче завтра вікторії…

— Нехай пришле жолд, ще з осени не ранціонували…

— Прокляте королівство, королівство ляронів, товстопузів, п’яниць і галахур…

— Якби Хмельницький потріпав їм задницю, не пошкодило б.

— Якби не був дурень, не був хлоп…

Хтось відхилив полотнище шатра, станув. Високий, борода.

— Хмельницький — не дурень і не хлоп, обрісте.

Обернулись.

Відгуки про книгу День гніву - Юрій Косач (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: