Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

що тут мова йде про російську загрозу, ніхто не забороняє мені розуміти це так. Кожен має право на своє сприйняття, та мова й не йде про свідому інтерпретацію, я відкритий для вражень, і тут усе можливо, я не керую своїми думками, я просто реєструю відчуття й картини, що постають у моїй уяві, і зараз відчуття малюють переді мною картину, як жінка, в якої фінське єство вже посилилося до крайності, затремтіла і дивиться на схід, тривожно дивиться, потім вона пішла до сараю, де стоїть автомобіль. Що таке? Звідки раптом узявся автомобіль? — думаю я. Втім, нічого страшного! Це ж музика, мистецтво, тут усе може бути, усе можливо, можуть зливатися різні епохи, анахронізми тут — цілком природна річ, точної відповіді і бути не може; і хто я такий, щоб чіплятися! Тут треба слідувати враженням, плисти за течією. Подобається мені це чи не подобається, але музика як вода, а тут музика Сібеліуса, це ж Ян, а Ян вищий від мене, Ян веде в цій грі, а моя справа — підкорятися його волі, тому в сараї опиняється автомобіль, і це моє авто, мій «сітроен». Ага, то он куди він зник! Ось куди ці негідники загнали моє авто! Отже, мені, можливо, і не доведеться платити штраф і відшкодовувати витрати на евакуацію. Треба ж, куди ці скоти комунальники затягли мій автомобіль! Аж у Фінляндію! Це вже й справді на рідкість животрепетний привід для замітки в розділ читацьких листів, та зайнятися ним ніколи, музика кличе, вона вимагає, щоб я з нею подорожував далі. І я встаю з-за письмового столу і скік у картинку, у фінську картинку початку дев’ятнадцятого століття, і от я вже там, в авто, і атлас автомобільних доріг лежить на тому самому місці, де я його залишив, але у Фінляндії він не потрібен. Одна справа — Осло, інша справа — Фінляндія, ось чому карти не потрібні; і, можливо, так і треба сказати в найзагальнішому плані: Осло — одне, Фінляндія — зовсім інше; тут ми поглянули одне на одного — жінка з фінської сільської глибинки і я, брошурописець з двадцятого століття. «Та заводь же двигун, поїхали», — каже вона фінською, нетерпляче фінською вимагає, і, виявляється, я розумію фінську, це ж зовсім просто, фінські відмінки і голосні стали для мене музикою, і я запускаю двигун, вмикаю обігрів, і ми рушаємо, а за склом повалив сніг, густо-густо, як буває лише у Фінляндії, як це буває лише в далеких країнах, і ми їдемо, а за нами слідом женуться росіяни, нехороші і злобні росіяни, вони не помітили росту фінської національної самосвідомості, ми мчимо через ліси і гаї, через поля і замерзлі озера, ми живемо динамічно, життя спливає, як молодість, і я не знаю, подобається мені це чи ні, бо не можу контролювати цей потік, а мені, як правило, не подобається те, чого я не можу контролювати, але ми нарешті відірвалися від переслідувачів, і коли музика трохи заспокоїлася, я скинув газ. А тим часом знову прийшла весна з жайворонками і ластівками, і не знаю, з ким там іще. Ми зупинилися на узбіччі і закусили холодцем, який, виявляється, їхав з нами на задньому сидінні; було смачно, дуже смачно, і холодець вдався на славу, і схоже, що ситуація стає романтичною, я відчуваю, як вона лине до мене, їй потрібен я, саме я, я бачу це по її вигляду, та тієї ж миті, як я це зрозумів, помічаю, що в музиці щось змінилося, не те щоб дуже сильно, але в ній почулася віддалена загроза, бо вона віщувала зміни; невелика переміна музики, яка, проте, передвіщала радикальні зміни; а це мені зовсім недоречно. «Постривай, Яне! — кричу я. — Постривай! Хіба не бачиш, що мені випав щасливий шанс, хіба не бачиш, що в мене дещо затівається?» Але Ян цього не помічає, і крім того, йому ніхто не указ, він сам собі пан, і, звісно ж, умить набігають хмари, і стає похмуро, і я думаю: чорт би забрав Яна Сібеліуса та його несподівані переходи! Чорт би забрав його динамічний розвиток! Ніжність і суворість, світло і темрява, любов і ненависть, мир і війна, пасивність і агресія — все це нібито страшенно динамічно, але Яну замало простої динамічності, він хоче небувалої динамічності, що переплюнула б будь-яку іншу динамічність. «Ось воно — воістину фінське! — думаю я. — Ось ми його й намацали». І, витиснувши педаль газу до краю, ми влітаємо в засніжений Гельсінкі, нас зустрічають порожні вулиці з температурою мінус скількись градусів, і хтось у нас стріляє. Господи, та припиніть же стріляти! Я норвежець, сусід, я не можу підтвердити це документально, бо не захопив із собою паспорта, але ж паспорт тепер не обов’язковий, це ж Скандинавія, є ж Шенген, ну його, до речі, цей Шенген, але я прийшов до вас із миром, а не полювати за вашими жінками, я навіть і не думав за ними полювати, я не такий, вона перша почала загравати, це правда, я не винен, проте я все-таки чоловік, на мене це діє, та все було не так, як ви думаєте, я не такий, кажу вам, вона почала перша; але Ян прикидається глухим, або йому просто чхати на те, що я кажу, замість цього він нагнітає скажене крещендо, і стрілянина посилюється, переднє скло розбите вщент, і авто вже не слухається керма, і все відбувається, як в уповільненій зйомці, цю сцену можна спостерігати в усіх подробицях, якщо знайдеться відеоплеєр, у якого є функція повільного перегляду — чи як там вона називається, — спеціально призначена для того, щоб розгледіти всі подробиці, і ось авто повільно повертає і врізається в стіну, і я вивалююся з нього і втрачаю свідомість, а потім — не можу сказати, через скільки часу, та вже скількись часу минуло, але це вже відбувається потім, через деякий час — я опритомнів, фінська поселянка, яка по-старовинному заплітала волосся в косу, кудись зникла з авто, її вже немає поруч, і от я біжу по вулицях, і всюди музика, а я біжу, як і раніше, ніби при уповільненій зйомці, ну просто-таки страшенно повільно, так що кожен мій рух можна вивчати до найменших дрібниць, вивчати в університеті, причому особливо привертають до себе увагу щоки, вони сильно струшуються щоразу, як ступня відштовхується від землі, це явище підлягає особливому вивченню, від учня вимагається максимальна увага, а то можуть викликати