Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс

Західній Європі за феодалізму земельне володіння (рідше якесь інше джерело прибутків), яке васал одержував від сеньйора при умові виконання військової служби. З XII століття передавалося у спадок. 2) Податок, який збирався з ленного помістя.

7

 «За 12 літ з початку мого гетьманства, – писав І. Мазепа в одному із своїх листів, – я зробив 12 літніх і 10 зимових походів».

8

 Можна згадати російського Кочубея Віктора Павловича – це державний діяч, граф, князь, віце-канцлер, міністр внутрішніх справ, голова держради і комітету міністрів (1768–1834).

9

 «Трістан та Ізольда» – пам’ятка західноєвропейської літератури середніх віків. Походження – кельтське. В основі сюжету – трагічне кохання дружини короля Марка Ізольди до його племінника Трістана. Вперше оброблена французькими поетами у ХІІ столітті. Відомі пізніші англійські, італійські, іспанські, сербські версії. На сюжет роману створено поеми кількох поетів, у тому числі й Лесі Українки – «Ізольда Білорука». Німецькою роман про Трістана та Ізольду переклав у ХІІІ столітті Готфрід Страсбурзький.

10

 Сейм – ліва притока Десни (басейн Дніпра). За часів Київської Русі мала назву Семь, адже витікала з семи окремих джерел.

11

 Популярний нині вислів «Не питай, по кому б’є дзвін, він б’є й по тобі», – належить англійському поету Джону Донну (1572–1631).

12

 Був ще такий жанр літератури XVIII – початку XIX століття – епістола, послання у формі листів.

13

 «Заплечных дел мастер» – це кат (або майстер голови стинати), який під час своєї роботи в основному знаходився за спиною жертви, частково тому, що спина була основним «об’єктом роботи», а частково, щоб жертва не бачила його обличчя. Серед цих майстрів були справжні профі і могли лише з допомогою «быча» домогтися від жертви, що завгодно. Ось таких умільців і називали «майстрами голови стинати», а згодом стали так називати всіх катів.

14

 Літургія (від грец. – громадська повинність; служіння) – головне із християнських богослужінь, що в тій чи тій формі практикується у всіх християнських віросповіданнях. Під час літургії здійснюється «таїнство причащання» хлібом і вином – це «тіло і кров Ісуса Христа». Відома з II століття як «обідня» у православ’ї, «меса» в католицизмі та лютеранстві.

15

 «Історія русів» за майже двохсотлітній період свого існування була опублікована тричі: вперше малим тиражем російською мовою у 1846 році в Москві, вдруге 1956 року в Нью-Йорку і втретє накладом у 200 000 примірників у Києві у 1991 році (переклад українською І. Драча). Свого часу вона таємно поширювалася в списках, за неї – щоб лише прочитати – платили чималі гроші. «Історією русів» користувалися Тарас Шевченко при написанні багатьох своїх патріотичних творів, а також О. Пушкін («Полтава»), М. Гоголь («Тарас Бульба») та багато інших письменників, істориків, політичних діячів. «Історія русів» – твір Георгія Кониського, архієпископа білоруського – твір історичний і політичний, реалістичний і легендарно-романтичний. Це, як його образно названо, дзвін, що б’є на сполох, заклик українців до єдності, це, як визнано усіма, історично справедливий погляд на наше минуле.

16

 Кобеляки – місто в південній частині Полтавської області, райцентр, розташований на р. Ворсклі. У районі 106 населених пунктів, серед них – селище міського типу Білики.

17

 Переклад зі словацької Ольги та Григорія Булахів. Впорядкування й примітки Миколи Неврлого. Вступне слово Івана Дзюби (Київ, 1999).

18

 Дике поле – історична назва незаселеної території південноукраїнського степу. Виникла в XVI ст., коли відбувалася військово-трудова колонізація цього регіону козацтвом після монголо-татарської навали. Сучасники писали про небачені природні багатства степових просторів і Дніпровського басейну. Їхнє освоєння проходило в умовах безперервної боротьби з татарськими кочовиками. Рятуючись від покріпачення, на Дике Поле втікали тисячі селян, де вони заводили власні господарства й оголошували себе вільними людьми – козаками. У другій половині XVIII ст. після освоєння козацтвом степу аж до Чорного моря термін вийшов з ужитку (В. Щербак).

19

 Українською, – але – радянською і на догоду Росії, – була придумана штатними ідеологами буцімто народна поговірка: «Як швед під Полтавою», що означає повну поразку, що посилено, в обов’язковому порядку пропагувалася: народ, мовляв, скаже, як зав’яже. І навіть була доведена до збірника «1000 крилатих висловів української літературної мови».

20

 Голландська газета «Oprechte Haerlemse Saturdaegse Courant», повідомляючи у 1709 році про розгром шведів під Полтавою, написала (невідомо звідки взявши ту інформацію), що «Мазепу, якого видав татарський хан, перевезли до Києва», де буцімто йому «готують важкий процес».

21

 Комолий (безрогий) – вроджена відсутність рогів у великої рогатої худоби, але це трапляється рідко. Комолих стараються закріпити в стаді, адже це безпечніше при догляді за тваринами і попереджає поранення ними одне одного. На сьогодні вже виведено кілька комолих порід – корів, овець, кіз.

22

 Іржа – червоно-бурий шар на поверхні заліза, який утворюється внаслідок його окислення. Про сліди, залишки чого-небудь, що діють гнітюче, шкідливо, – із тлумачного словника. Там же й приклад: «Пощерблена шабля іржею взялася, / У піхви тій шаблі вода налилася…» (Л. Первомайський).

23

 «Скільки ж того рабства за довгі століття після Хмельниччини набралося в українців! Часом здається, що більше, ніж самого українця», – з одного видання. Зойк щирий.

24

 Золота Орда – феодальна держава, що утворилася на початку 40-х рр. XIII ст. внаслідок завойовницьких походів монголо-татарських полчищ на чолі з ханом Батиєм. У кінці 30-х – на початку 40-х рр. XIII ст. ними була завойована значна частина руських земель. Золота Орда поділялася на улуси (уділи), якими правили родичі хана. Вона була штучним, нетривким державним утворенням, в якому насильно об’єднувалися народи різного етнічного походження – туркмени, волзькі болгари, половці, калмики, киргизи, греки, руські. Згодом Золота Орда розпадеться на окремі самостійні ханства, а з часом і вони перестануть існувати – але що це коштувало народам, які боролися із Золотою Ордою!

25

 О. Д. Меншиков (1673–1729) – російський державний і військовий діяч. Князь (1707). Генералісимус (1727). Син придворного конюха. З 1686 року – денщик Петра I. Висунувся в число найближчих до царя осіб. Відзначився в Північній війні і зокрема в Полтавській битві 1709 року. За царювання Катерини I і Петра II фактично правив російською державою. Використовуючи своє становище, став одним з найбагатших поміщиків (мав 90 тисяч кріпаків). В Україні дістав у володіння Батурин, ряд містечок і сіл. У 1727 році Меншикова було усунуто