Ми проти вас - Фредрік Бакман
Білий автомобіль ковзає по снігу, чоловіки з Геда всередині нього кричать. Шини відриваються від траси. Тисячі кілограмів металу злітають у повітря, лише на мить, і беззвучно зависають у темряві. Тоді чути страхітливий удар, і цей звук ніколи для нас не затихне.
* * *
Міра і Майя їдуть у «вольво», вони щойно виїхали з притулку. Дзвонить Мірин телефон. Це Петер. Він уже прибіг у центр міста.
— У «ХУТРІ» ПОЖЕЖА! Я НЕ ЗНАЮ, ДЕ ЛЕО!!! — кричить він.
Собачий притулок стоїть на відлюдді, досить далеко в лісі. До Бйорнстада звідти є лише дві автомобільні дороги: звичайний звивистий шлях, посиланий жорствою, яким їздять усі нормальні люди, і ледь утрамбована неосвітлена стежка поміж деревами, якою часом їздять мисливці. Цей шлях веде просто до головної траси, яка пролягає між Бйорнстадом і Гедом.
Ще жодна мама чи сестра не мчали по ній на авто з такою швидкістю, як Міра з Майєю тієї ночі.
Через кілька хвилин «вольво», надриваючи двигун, вилітає з лісу і жене трасою. Трохи позаду їде старий дядько, він повертається з Геда і роздратовано сигналить, але Міра цим не переймається. Вона їде ще швидше.
А тоді помічає білий автомобіль — він мчить просто на них, на великій швидкості. Майя кричить ще до того, як Міра встигає зреагувати. Водій білого авто втрачає контроль над керуванням, його несе на зустрічну смугу. Міра різко гальмує, скеровує «вольво» на узбіччя і перехиляється до сидіння поруч, щоб захистити доньку. Білий автомобіль втрачає зчеплення і злітає в повітря. А тоді врізається в дерево.
* * *
Лео Андерссон біжить через ліс. Петляє між деревами, щоб наздогнати автомобілі. Але він біжить недостатньо швидко. Дякувати Богу.
Він біжить недостатньо швидко.
* * *
Був собі дядько, який любив сидіти в «Хутрі» з чотирма іншими дядьками і сперечатися про хокей. Він погано бачив, інші дядьки часто підміняли його окуляри дешевими окулярами для читання, купленими в кіоску, — аби той, надягнувши їх, думав, що осліп. Рамона тоді бурчала: «А якщо він справді ОСЛІПНЕ, то як, чорти б вас узяли, зможе це зрозуміти?».
Тієї ночі дядько начепив власні окуляри, але навіть у них він погано бачить у темряві. Він намагався пояснити це працівникам лікарні. Його дружина кудись пішла того вечора, діти давно переїхали у великі міста в пошуках кращої роботи, суші-барів чи ще якогось там дідька лисого, якого зазвичай шукають у тих великих містах, а дядько прокинувся від болю в грудях. Тому він сам поїхав із Бйорнстада в Гед і кілька годин просидів у лікарні, аби лише дізнатися, що нічого страшного з ним не сталося. Вочевидь, це просто проблеми з травленням. «Ви не думали пити менше алкоголю?» — поцікавився лікар. «А ви не думали зробити собі лоботомію?» — запитав дядько і висварив лікаря за те, що він мусив так довго чекати. Він же погано бачить у темряві! Він обіцяв своїй дружині не водити авто вночі! «У нас мало людей», — каже йому лікар. Незадоволений дядько поїхав додому. «Що це за срана лікарня, га?»
На додачу до всього, коли він повертається з Геда у Бйорнстад, з лісу зненацька вилітає якась баба на «вольво» і втуляється просто перед ним. Точно вирішила скоротити собі шлях до міста. Дядько гальмує, сигналить і блимає фарами, але ж та баба навіть не гляне на нього, хто б сумнівався. Отак тепер їздять.
«Вольво» їде з такою швидкістю, що за якийсь час дядько бачить лише гальмівні вогники. Сніг завіває йому просто на лобове скло. Темрява. Дядько лається, бурчить і примружує очі за окулярами. Він навіть не побачить, що станеться потім, у нього нема шансу на реакцію. Попереду та баба на «вольво» гальмує і раптом вивертає авто на узбіччя. Назустріч їдуть два автомобілі: дядько, можливо, ще встигне побачити, що перший із них — білого кольору. Те авто злітає в повітря, перевертається й зі страшною силою налітає на дерево. За ним їде «сааб»; дядько, можливо, встигає це завважити. Те авто точно переслідувало біле, тому що «сааб» пригальмовує, перетинає смугу і стає поперек траси, а з нього вибігають Теему, Павук і Столяр. Дядько мав би впізнати їх із «Хутра».
Дядько гальмує. Але падає сніг. Темрява. Навіть якщо гальма спрацьовують так, як повинні, ніхто в таку погоду не зміг би швидко зупинити авто. Напевно, ніхто в цьому не винен. Напевно, винні всі. Дядько їде непристебнутим, на старій машині, він погано бачить. Він проїздить повз «вольво» і щосили викручує кермо, щоб ухилитися від «сааба».
Він так і не встигає побачити, у що врізався. Не чує удару по капоту. Він уже вдарився головою об кермо і втратив свідомість.
* * *
Міра вибирається з «вольво», оббігає авто й витягує Майю з пасажирського сидіння. Перша мамина думка — забрати доньку з дороги! Захистити її! Вони міцно обнімають одна одну на узбіччі, коли раптом відчувають ще чиїсь обійми — хтось третій стискає їх так міцно, ніби страшенно боїться, що вони могли покинути його назавжди.
Це Лео.
* * *
Ана з Відаром біжать лісом — швидше, ніж узагалі здатні. Якби вони прожили разом усе життя, то могли б розважатися, влаштовуючи собі змагання. А якби в них народилися діти, то вони ніколи б не припиняли суперечок, хто швидше бігає.
Їм обом чути, як на трасі хтось розбивається, вони інстинктивно повертають і біжать на звук. Відар чує голос Теему, потім Павука і Столяра. Вони щось кричать про «швидку». Кричать: «Обережно!!!».
Ана і Відар іще встигають торкнутися одне одного кінчиками пальців. У них незвичайна історія любові. Можливо, їхній час для любові був надто короткий, порівняно з більшістю, але вони любили незрівнянно сильніше за багатьох.
— Там горить! — кричить Ана, коли вони підбігають до траси.
Вони бачили, як по той бік дороги автомобіль зі страшною силою влетів у дерево, аж залізо прогнулося до стовбура. Люди в авто непритомні. З тріщин у капоті піднімається дим. Ана повторює:
— ТАМ ГОРИТЬ! ГОРИТЬ!
І кидається бігти. Відар пробує зловити її, але не встигає дотягнутися. Тому що
