Quid est Veritas? - Наталена Андріанівна Корольова
Піренейська легенда про Білу лікорну-однорога.
(обратно) 385Друїдські жриці, дійсно, носили тільки чорну одежу, дарма що у всіх французьких підручниках та на шкільних святах і під час «роздачі оцінок» (авторка-бо від 10 років життя аж по університетські дипломи студіювала у Франції) завжди друїдські жриці зображалися в довгих білих шатах, з зеленим вінком, на голові, як римські весталки! Певно, це робилося на основі записок Юлія Цезаря, який не бачив ніколи жодного друїда. Бо друїд Дівіак, єдиний, якого описує Цезар, «ніколи не розставався з своїм щитом і мечем»… що їх жоден друїд не смів носити! Бо друїди осуджували війну, їхніми присягами-шлюбами було їм заборонено носити зброю і вбивати… отже, певніш за все, той друїд Дівіак був таким самим «друїдом», як… І сам бойовий Цезар! Він лише прикидався друїдом!
(обратно) 386Усі ці образи взяті не з гарячкової фантазії авторки, але це дуже слабе зображення в словах того, що вона бачила в підземних печерах Арієжа, в Ломбрів, коли вона в молодості «ганялася» за легендами про святий Грааль та Гору Спасіння, Montsegur (Монтсепор) на півдні Франції, та Monserrate (Монсеррате) в Іспанії, де, за легендами, був схований св. Грааль. Правдоподібно, обидві ці гори спаєні підземними ходами. Авторчині «приятелі», іспанські цигани-контрабандисти, не раз пропонували авторці цих рядків провести її «без віз» з Іспанії до Франції. Але тому, що це було ще до першої світової війни, в якій авторка дістала два військові «георгіївські» хрести «за храбрість», то ще не випробувана храбрість авторки, тоді лише двадцятилітньої дівчини, на таке підприємство не зважилася…
(обратно) 387Все це дійсно є в печерах Ломбрів, тільки зроблене не руками людей, але самою природою. А Сіліуса Італікуса авторка читала вже далеко пізніш, ніж все те бачила власними очима.
(обратно) 388Ursa Major — Велика Ведмедиця.
(обратно) 389Іберійська назва того самого сузір’я.
(обратно) 390Друїдські обряди.
(обратно) 391Із друїдських обрядів.
(обратно) 392Із друїдських обрядів.
(обратно) 393Із друїдських обрядів.
(обратно) 394Із друїдських обрядів.
(обратно) 395Найдовше друїди задержалися, ба майже до XIII століття, в лісах Литви.
(обратно) 396У Піренеях.
(обратно) 397У Бретані (Північна Франція, не «Британія»! Хоч і там були.)
(обратно) 398Montis Securi, власне: Гори Помочі.
(обратно) 399Mont Salvat, Гора Спасіння, провансальською мовою.
(обратно) 400Провансальські й русільйонські легенди про Марію Магдалину говорять, що вона довший час жила на горі Montsegur. Назва, перероблена з латинського Mons Securus. Там нібито сховала келех св. Грааля. «Грааль» — також провансальське слово, «gresal» (грезаль), якого донині вживають у Провансі. Означає воно «посуд». Гора Montsegur грала велику роль за Альбігойської війни (XIII століття). За легендами, там сховано скарби альбігойців, що їх звали ще «катари» (Cathares — чисті). Але серед цих скарбів найдорожчий був св. Грааль. Однак його «вивезли підземними ходами» аж в Іспанію (це не так далеко!), де сховали у горі Монсеррат… То ж ті «ходи» існують! Чому я цікавилася ціле своє життя цим св. Граалем? Бо не за легендою, але цілком документально історично, один із далеких предків моєї матері, альбігоєць Гільєльмо де Кастро, втік на Україну. А в XV столітті в Україну прийшов ще інший предок, де Кастро — Карлос. Його історію я розповіла в повісті «Предок», виданій та вже вичерпаній (р. 1937). Чорновик рукопису маю. Рід де Кастро, нащадків Гільєльмо, існував ще в Україні перед першою світовою війною. Я їх знала. Були вони добрі католики й ображались, коли їм хтось нагадував альбігойців. Я також добра католичка. Саме тому й цікавлюсь св. Граалем та альбігойцями.
(обратно) 401Римська варта виконувала поліційну службу.
(обратно) 402Рома — богиня міста Рима, Немезида — богиня помсти.
(обратно) 403Римляни вірили в безсмертність душі.
(обратно) 404Підземна країна, де перебувають душі померлих.
(обратно)