Покарання - Роман Квант

Першу частину дня я провалявся у ліжку, а думки все крутилися то навколо Зоряни, то навколо майбутнього роману, який ще треба написати. Проте ніяких конкретних думок, про що слід писати я не мав.

Так повільно і дуже нудно пройшла частина мого бездіяння.

О другій годині дня життя в моїй оселі трохи почало ворушитися, наче пробуджуючись після сомнабулістичного стану.

Спочатку мені подзвонили друзі з клубу «Аномалія» та запросили на неформальну зустріч на дачі, де, як правило вони збиралися. Я погодився прийти на зустріч, ще не знаючи за які межі реальності мені доведеться вийти і який небезпечний прохід з іншого виміру відкриється у наш світ.

Це чекало на мене попереду.

Перш ніж ми перегорнемо сторінки мого життя далі, мушу сказати кілька слів про клуб «Аномалія». Адже клубок усіх карколомних, страшних та смертельно-небезпечних подій почався саме звідти. І деякі невирішені проблеми і досі мене переслідували. Можливо, це буде тривати усе моє подальше життя. Але давайте повернемося до клубу.

Власне, виник цей клуб кілька років тому, але я про нього дізнався випадково зовсім недавно, коли шукав інформацію для свого роману і познайомився з Петром. Я відразу зацікавився клубом, де проводилися неформальні зустрічі для любителів езотерики і усього, що з нею безпосередньо пов’язано. Оскільки, я писав белетричну, утопічну прозу на подібну тематику, то вирішив стати офіційним членом цього клубу. З моєю популярністю та харизматичністю я вступив туди без жодних умов та обмежень.

Побувавши на кількох закритих неформальних зустрічах, я зрозумів, що дещо корисне зможу для себе винести. Зокрема, в «Аномалії» обговорювали таємниці НЛО, паралельні виміри, екстрасенсорні можливості деяких людей (телекінез, яснобачення, телепатія, левітація, психокінез, ченнелінг), привидів, упирів та спіритичні сеанси, коли медіум входячи в транс, міг спілкуватися з душами померлих і отримувати відповіді на свої запитання. А ще там спілкувалися про безмежні можливості підсвідомості, про практику астральних подорожей, трансцендентальну медитацію та про усвідомленні сновидіння (про це особливо говорили прихильники Карлоса Кастанеди).

Деякі балачки виявилися для мене нудними, але були теми, які захоплювали та затягували у вирій фантазій.

Членами клубу були різні люди, в основному, віком від 21 до 40 років. Хоча, було кілька літніх людей, яких потягнуло на старості літ зануритися в атмосферу метафізики, у світ альтернативної реальності. Проте, більшість людей, які стали членами клубу «Аномалія», серйозно відносилися до езотерики, вважаючи це своїм хобі. Дехто пішов ще далі, ставши фанатом надприродних подій, витрачаючи весь свій вільний час на вивчення таких феноменів і, забувши про реальний світ.

В клубі «Аномалія» було єдине правило, яке я постійно порушував. Правда, про це ніхто не знав.

Річ в тім, що треба було вірити у всі ці речі, про які так жваво розмовляють учасники клубу. Але я майже не вірив у цю містику, а усіх медіумів, контакторів, екстрасенсів вважав брехунами, шарлатанами, які користуючись наївністю та довірливістю деяких людей, заробляли на цьому шалені гроші. Звичайно, потім мені довелося трохи змінити свою точку зору, але це сталося трохи пізніше, ніж я на це сподівався в глибині душі.

Місце де збиралися члени клубу, було розташоване на одній невеличкій дачі. Там стояв двоповерховий будинок у сучасному стилі, огороджений невисоким парканом темно-зеленого кольору. На території нічого не росло окрім бур’янів та кропиви. Остання жалила ноги, якщо ходити босими у шортах. Але члени клубу з’являлися тут рідко і не переймалися зовнішнім виглядом дачі.

Одна із кімнат була обставлена під сучасну бібліотеку езотеричної літератури. А інші кімнати були вільними для різноманітних експериментів окультного спрямування, що проводилися дуже рідко. Частіше всього все закінчувалося прийняттям психоделіків у організм і після пробудження були деякі провали у пам’яті. Тому ніхто не міг точно та хронологічно відтворити усі події та сказати чим конкретно ми тут займаємося. Займаємося тим, про що так писали Вільям Берроуз чи Карлос Кастанеда.

Я зайшов в простору, велику кімнату, по середині якої стояв круглий стіл та кілька дерев’яних пошарпаних стільців, які вже давно потребували заміни, але в клубі завжди економили на подібних речах. Напроти столу, зверху на стіні висіла репродукція роботи Леонардо Да Вінчі. Трохи далі, в самому кінці кімнати стояв довгий диван, з комфортними м’якими подушками, на якому сиділо троє чоловік: Юрко, Аня та Христина.

Власне, дівчата були надзвичайно привабливими та спокусливими. Їх ніжні, тендітні фігури були досконалими, наче зробленими якимось геніальним скульптором в апофеозі творчого екстазу, натхнення. Дивлячись на них, я ніби себе бачив зі сторони: відчував якесь енергетичне поєднання зовнішнього та внутрішнього світів, духовне відродження, взаєморозуміння між свідомим життєвим досвідом та безсвідомим, спраглим бажанням досконало пізнати всі закуточки, усі темні плями нашого світу.

Я сів на диван поруч з ними, привітавшись.

Ми сидимо на м’якому диванчику і куримо гавайські сигари. В оточенні тютюнового диму, чарчини коньяку та друзів-однодумців, я почуваю себе на своєму місці. Усі вчорашні проблеми відходять на задній план. І нічого зайвого мене більше не турбує.

Петро, як гуру метафізики і керівник клубу «Аномалія» пропонує нам скуштувати галюциногенних грибів для відчуття незвичної реальності.

— Це вже клуб наркоманів, а не аномалій, — зауважила Аня.

— Ти про що? — здивувався Петро.

— Експерименти з речовинами, що змінюють стан свідомості дуже небезпечні. Не варто з цим жартувати.

— Ми ж приймаємо синтетичні наркотики. Крім того, якщо знати міру, то ніякої небезпеки не буде. Можна потрапити в нірвану, — сказав я.

— Остапе, зі мною трапилася одна дивна історія. Після того як я її розповім, навряд чи хтось захоче бавитися з психоделіками, — зауважила Аня. — Я на своєму прикладі відчула аномалії. Це почалося кілька тижнів тому, як я стала більше уваги приділяти психотропним речовинам. Одного дня прокинувшись, я почала відчувати, що знаходжусь не в себе вдома, а десь в невідомому місці. Це було схоже на пустелю, тільки колір