Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Увечері ми жваво обговорювали візит Гіммлера. До нас прийшли навіть з інших блоків подивитися на в’язня, який розмовляв з самим Гіммлером і залишився живий.

— Ну, ти молодчина, малюк,— казав мені Жора.— Коли б ти знав, як я хвилювався за тебе!.. Мабуть, ти в сорочці народився.

Я мовчав. Добре вже те, що мені не доведеться червоніти перед товаришами і відчувати докори сумління. Адже коли я розмовляв з Гіммлером, я думав не тільки про себе... Так, ще одне, можливо, найсерйозніше випробування, яке чекало мене в Освенцімі, лишилося позаду.

Та, незважаючи на це, я кілька днів ходив наче в тумані, тривожне почуття невідомості не залишало мене.

Того ж вечора до нас завітав Антонович. Він сказав, що візит Гіммлера нічого хорошого не віщує, безумовно, репресії посиляться. Удачу Орлятка треба використати. Зараз його не зачеплять ні Ауфмейєр, ні Пауль. Спробуйте завтра побалакати з блоковим, чи не погодиться він за добрячу плату зняти мішені штрафника з нього. Треба кувати залізо, поки гаряче...

Наступного дня, незважаючи на всі наші умовляння, Вацек відправив дядю Ваню на роботу в штрафну команду. Жора пробував підкупити Плюгавого сигаретами, але той і слухати не хотів.

— Пацан — інша річ. До нього благоволив сам рейхсфюрер,— сказав Плюгавий, маючи на увазі мене,— а з іншими штрафниками покінчено, скоро їм усім труба.

Ми й самі відчували, що насуваються грізні події. 24 липня в суботу і 25-го в неділю в таборі були проведені масові селекції, в результаті яких кілька тисяч в’язнів відправили в розпорядження Молла.

Наступного ранку після відправки арбайтскоманд нас продовжували тримати в строю. Невдовзі прийшов Ауфмейєр. За його наказом з блока принесли дубову табуретку, біля якої стали Янкельшмок і ще три холуї з палицями. Ауфмейєр виголосив промову, в якій сказав, що його наполеглива робота по перевихованню в’язнів не пропала даром, що рейхсфюрер і Лагерфюрер лишилися задоволені порядком у блоці. Але знайшовся один негідник, який мало не зіпсував враження від нашого блока.

— Зараз,— сказав блоковий,— за рішенням лагерфюрера цей наклепник одержить сто палиць.

Бідолашного поляка, який насмілився звернутися зі скаргою до самого рейхсфюрера, вивели з строю і блідого як смерть поклали животом на табуретку. Один із екзекуторів затис його голову між колінами, а другий тримав за ноги. Янкельшмок з напарником приступили до «роботи». Наче ціпи під час молотьби, засвистіли в повітрі палиці. Хвилин п’ятнадцять тіло катованого корчилося й конвульсійно здригалося після кожного удару. Коли рахунок перевалив за сорок, бідолашний поляк був уже мертвий. Але його били навіть мертвого, били доти, доки Ауфмейєр не нарахував сто ударів...

Найбільше старався Янкельшмок. Здавалося, в кожен удар він вкладав усю свою силу, усю свою лють. З його розчервонілої фізіономії рясно котився піт, але Янкельшмок, стараючись догодити Ауфмейєру, не помічав цього.

Після екзекуції труп закатованого поляка однесли в туалетну кімнату. Ауфмейєр зник, придурки пішли досипати, а ми заходилися прибирати приміщення. Прибирали не поспішаючи, ніхто нас не підганяв. Порівняно з іншими в’язнями прибиральники були в привілейованому становищі, їх не виганяли на «заняття». Тільки двоє з наших мучились у штрафній — дядя Ваня і Гриша Шморгун. Для них ми залишали їжу, «організовану» Жорою.

Під вечір один із Паулевих піплів повідомив Жорі, що пан староста проснувся, і ми пішли до Пауля. Треба було спробувати умовити його зняти з мене мішень штрафника. Поки що підпільники не могли цього зробити, бо, побачивши мене без мішені, Пауль і Вацек одразу б поцікавилися, хто це зробив. Таку операцію можна було проробити в останню хвилину перед відправкою

штрафника на транспорт. Тоді його облікову картку замінювали іншою, в якій слово «штрафник» не проставлялося, і в’язневі видавали куртку без мішеней. У ній він приїжджав в інший табір і губився серед маси в’язнів, де його ніхто не знав.

Антонович порадив нам побалакати з блоковим Паулем. За добрячого хабара він міг, якби захотів, усе зробити.

Коли ми з Жорою підійшли до кімнати блокового, звідти линули звуки губної гармошки. Це свідчило про те, що Пауль був у доброму гуморі. Жора постукав і, одержавши дозвіл зайти, зник за дверима. Через п’ять хвилин він покликав і мене. Я зайшов у кімнату і поштиво зупинився біля самого порога.

Блоковий в одних трусах лежав на ліжку. Під ним було з десяток подушок з шовковими різнокольоровими наволочками. Біля ліжка стояв піпль і ретельно обмахував розіпрілого Пауля величезним віялом. Тим часом староста, блаженно закотивши очі, продовжував грати на гармошці.

Кімната була вистелена дорогими килимами, на стінах теж висіли килими, а на одному з них біля ліжка я побачив цілий іконостас порнографічних кольорових листівок. Чого на них тільки не було!

Пауль в якомусь дикому екстазі грав на своїй гармошці, нікого не помічаючи. Нараз він жбурнув гармошку на підлогу, встав і, звертаючись до Жори, мовив:

— Ех, Георг, коли б хто знав, як мені важко!

— Та киньте ви журитися, пане блоковий,— спробував розрадити Пауля Жора.— Справи у вас ідуть добре, сам рейхсфюрер похвалив ваш блок.

— Похвалив?! — Пауль наче прочумався після сну, його булькаті очі налилися кров’ю.— А на мене глянув й одвернувся. І все через кляту татуїровку. Якби не вона — я був би вже майором есесівських військ.

— Дарма, вас іще згадають і покличуть,— лукавить Жора.

— Кажеш, покличуть? — стрепенувся Пауль. Він, наче не сповна розуму, кинувся до тумбочки, дістав гарну папку, розкрив її і показав нам якісь креслення.— Ось, уперше в світі. Це — розбірна шибениця. Портативна. З дюралевих трубок. Легка і зручна. її можна встановити в будь-якій тюремній камері. Просто і зручно. Лагерфюрер був вражений, коли я показав йому ці креслення. Обіцяв проштовхнути винахід. Я ж ночей не досипав — морочився над нею.

Правду кажучи,