Ольвія - Валентин Лукіч Чемеріс
На двадцять перший день перси вийшли до озера-моря, званого тут Меотіда, і стали табором на березі ріки Оар, що впадала в те море-озеро. В той останній перехід до Меотіди впав царський улюбленець Вірний. Упав і засовав ногами. Перелякані конюхи намагалися його звести на ноги. Але якщо зусиллям їм і вдавалося його підняти й опустити на ноги, кінь знову падав… Тоді розіп'яли над ним намет і почали оббризкувати його водою. Під вечір Вірний звівся на тремтячі ноги, але всім стало ясно, що він довго не протягне. І тоді зашепотіли наближені Дарія, що скіфська погода не для царського коня… «Так, так, – шепотіли вони, – скіфська погода зовсім-зовсім не підходить царському коню…»
Розділ сьомий
10-й день місяця багаядіша
Дарій любив коней.
Він любив коней дужче, аніж людей.
Він кохався у конях, для нього вони були найбільшою втіхою у житті. Він вірив коням дужче, аніж людям. Не хто інший, як кінь, привів його на царський трон Персії.
Сталося те у 522 році…
«Говорить Дарій-цар: "…Камбіз, син Кіра, із нашого роду, був тут царем. У Камбіза був брат, на ймення Бардія, від однієї матері, одного отця з Камбізом. Камбіз убив Бардію. Коли Камбіз убив Бардію, народ не знав, що Бардія убитий. Тим часом Камбіз вирядився в Єгипет, народ обурився, було велике зло у країні, і в Персії, і в Мідії, і в інших країнах.
Потім з'явилася людина, маг, на ймення Гаумат. Він повстав у Пишияуаді, у гори, на ймення Аракадріш. Це було в 14-й день місяця віяхна[32], коли він повстав. Народ він так обдурював: "Я – Бардія, син Кіра, брат Камбіза". Тоді увесь народ збунтувався і перейшов від Камбіза до нього і в Персії, і в Мідії, і в інших країнах. Він захопив царство. Це було в 9-й день місяця гарманада, коли він захопив царство. А тим часом Камбіз помер своєю смертю.
Царство, яке Гаумат-маг відняв у Камбіза, належало споконвіку нашому роду. І Гаумат-маг відняв у Камбіза і Персію, і інші країни, захопив їх, привласнив собі, став царем. Не було людини – ні перса, ні мідянина, ні кого-небудь із нашого роду, – хто міг відняти царство у Гаумата-мага. Ніхто не осмілювався сказати що-небудь проти Гаумата-мага. Народ дуже боявся, що він переб'є багатьох, які раніше знали Бардію, щоб ніхто не знав, що він не Бардія, син Кіра. Ніхто не зважувався сказати що-небудь проти Гаумата-мага, поки я не прибув. Потім я помолився Ахурамазді. Ахурамазда мені допоміг. Це було в 10-й день місяця багаядіша…"»
Із напису Дарія, що вирізьблений на скелі Бехістун, в Мідії, на древній дорозі між Керманшахом і Хамадраном.
У написові, вирізьбленім на скелі Бехістун, Дарій, зрозуміло, не розповів у всіх подробицях, як відбувся замах на мага, Лжебардію.
А було так.
Першими змовниками проти Гаумата-мага, перського царя Лжебардії, були Отан, син Фарнаспа, Ардуманіш, син Вахауки, і Гобрій, син Мардунії, – всі перси. Вони й утворили таємну спілку проти мага, бо добре знали, що Бардія загинув, а маг на нього зовсім не схожий лицем. Їх було троє, і тому переходити до рішучих дій вони не зважувалися, гадаючи, що їхніх сил явно замало, як для такого діла. І тоді вони ухвалили, що кожний із них залучить до їхньої таємної спілки ще по одному мужу, якому особливо довіряє.
Отан залучив Інтафрена, сина Вайаспари, Гобрій – Мегабіза, сина Дадухії, Ардуманіш – Гідарна, сина Багабігни. Всі залучені були перси із найзнатніших сімейств.
Не вистачало головного проводиря, і він з'явився. Сьомим до них приєднався Дарій, син правителя персів Віштаспа.
Всі семеро поклялися у вірності один одному, створили таємну спілку і почали радитись, як їм бути і з чого починати.
Дарій рішуче наполягав на негайних діях.
– Чим швидше ми почнемо, тим більшою буде надія на успіх. Зволікання – смерті подібно, – запевняв він товаришів по змові.
Отан тоді звернувся до нього шанобливо, але обережно. Дуже обережно. (О, він обережний, як лис, цей Отан, може, тому і живе так довго!)
– Сину Віштаспа! Отець твій доблесний муж. І ти не уступаєш йому доблестю. Але не квапся так безрозсудно з нашим небезпечним ділом. Треба ще залучити на свій бік побільше знатних мужів, та вже тоді гуртом і нападемо на мага.
Дарій ледве стримався.
– Якщо ми приймемо пораду Отана, – сказав він тихо, але твердо, – то нас усіх чекає жалюгідна загибель. Адже хто-небудь із нас не витримає і донесе магу, щоб одержати вигоду самому і врятувати свою голову. Із змовниками так часто й буває. Ні, відкладати задумане – це смерть. Давайте здійснимо нашу задумку сьогодні, бо якщо ми проґавимо сьогоднішній день, то завтра я сам піду до мага з доносом на вас, щоб ніхто інший не встиг мене випередити.
Це було сказано так щиро і переконливо водночас, що Отан ніби й погодився з думкою Дарія.
– Гаразд. Уявімо, що ми підемо сьогодні…
– Зараз! – жорстко вставив Дарій. – Негайно!
– Підемо зараз, – повторив Отан, – але як ми проникнемо в палац? Адже там стража.
Але в Дарія і на це була готова відповідь:
– Ніхто із стражів не стане затримувати таких знатних мужів, як ми. Або з поваги до нас, або зі страху перед нами. Коли ж вони зважаться… зроблять спробу не пустити в палац, то я скажу, що прибув щойно з Персії і хочу передати вісті од свого батька. Де лжа неминуча, – додав він, помовчавши, – там треба сміливо обманювати.
Отан все ще вагався, інші ж змовники позирали на нього вичікувально.
І тоді слова попрохав Гобрій.
– У Гатах Авести сказано: «Худоба потребує доброго
