Quid est Veritas? - Наталена Андріанівна Корольова

Хіба ж він не уболівав цілою душею, що гине безкомпромісова, тверда й чиста, як холодний кришталь, староримська чеснота?.. Вірив навіть у чисту Істину, єдину й незмінну! І так її шукав!

Але ж чи не затримувався також при цих шуканнях… на проявах краси?.. Якби-то бодай у натхненній Деотимі[39]! Але ж у кожній огненноокій чи мрійній танцівниці гадитанці[40]… Аж поки не прийшла його справжня німфа Еґерія[41], Клавдія Прокула…

Лагідний погляд Пилата спочив на дружині, що виглядала ще такою молодою і принадною…

Однак це правда: Кай уже дійсно дорослий. Тож батькам нема чого так турбуватися його частими відвідинами в Калірое.

І, здається, що красуня з Магдали, що перебувала тепер у цім улюбленім Тиверіадою літниську, не цілком навіть юдейка… Казали, що гебрайського в ній нема нічого…

А молодість мусить вишуміти, щоб із «виноградного соку» юності вигралося добре вино виробленої та усталеної вдачі.

Може, навіть, ліпшої ферментації, як перебування в товаристві тієї гелленки духом — Маріам, Кай тут не знайде. Кай — дорослий мужчина, каже Клавдія Прокула… Але, власне, він ще не мужчина, лише юнак!

І це якраз впору прийшло на Кая, бо ж саме тепер він виробляє свій світогляд.

У гелленів завжди було:

«Ліпше мертвий лев, ніж живий пес!»

А довкола — у юдеїв:

«Ліпше живий пес, ніж мертвий лев…»

— Дуже мені жаль, що ти сама досі не бачила Маріам. Маєш велику втрату… Повір мені: вище всяких слів!

— Чую це часто від Кая та інших. Мушу знайти нагоду… — всміхнулася Клавдія. І враз споважніла:

— Та я думаю не лише про неї, але й про товариство…

— У мандрівках із галилейськими перипатетиками?

Пилат підняв угору широкі, без єдиного сивого волоска брови.

Клавдія надає цим перипатетикам аж надто великого значення!.. Кожна філософія і кожний філософ завжди змагали до того, щоб змінити обличчя світу! І жодному ще не пощастило зробити цього.

А жиди прищепити Каєві нічого не зможуть. Бо ж своєї філософії вони не мають. З усіх явищ та ідей вони лише «виписують закони». І, власне, ці закони — навіть не закони, а лише приписи для практичного життя. Каєве ж життя ніколи не зійдеться з їхнім!

Адже Клавдія знає: Пилат посилав на довший час переодягненого сотника Корнелія[42]. І хіба тільки його одного? Дуже довго й докладно стежили за тим назаретським учителем, що зацікавив і Кая.

Прокула не має чого турбуватися: Кай цікавиться цим знічев’я, як новою філософією…

Але не менше цікавиться цією філософією, і то не знічев’я, але із обов’язку, прокуратор… як своєрідним народним рухом…

Легкі квапливі кроки швидко наздоганяли Клавдію та Пилата.

Улюблена невільниця прокураторової дружини Аретуза подала своїй пані таблички-диптихон.

Прокула пробігла очима написане:

«Йосиф із Ариматеї, член найвищої жидівської ради в Єрусалимі, благає світлу доміну вможливити йому негайне побачення з прокуратором у справі, якої не можна відкласти».

— Скажи радникові, хай докладно напише, чого бажає. Якщо це можливе до виконання, все буде виконане. Але — завтра. Сьогодні неможливо! — промовив Пилат до Аретузи, своїм звичаєм двічі притакнувши головою. — Я сказав.

Поклав руку на рамено дружини й пішов з нею далі, міркуючи вголос:

— Безумовно, світогляд цих східних мрійників не годиться для нас, римлян.

Ось маєш: Йосиф, безперечно, найліпший, найсерйозніший із них усіх. Але і в нього нема жодного почуття системи й порядку. Такі люди не можуть мати впливу на Кая!

— Не кажи! — відізвалася Прокула. — Саме під їхнім впливом Кай уже прийшов до небезпечного висновку, що нема жодної різниці між гелленом та юдеєм, коли за головну підойму життя мати любов до людства.

Пилат лагідно усміхнувся:

— Звичайно! Любов багато зміняє в поглядах!.. Особливо, коли отой збірний «юдей» репрезентується єдиною та ще й винятковою «гелленкою»… з Тиверіади… чи так із Магдали! Щоправда, в Каєві занадто багато моєї, іберійської крові. У тебе він не вдався. Має занадто буйну фантазію, що часом заступає йому реальну дійсність. Згодом усе це уляжеться. Але тепер, твоя правда! — треба його берегти… бо ця Юдея… Ага, згадав! Чи бачила ти вже нові вулики, зроблені саме на юдейський спосіб? Несподівано такі практичні, що звелю поробити такі й в іберійському маєтку, в Тарраґоні. Питаєш — чим? Передусім тим, що не потребують багато місця. Маючи форму рур, виплетених із лози й намащених глиною, вони кладуться, як колоди, один біля одного. Іноді півсотні й більше в одну купу[43]…

Однак на пасіці не юдейські вулики, а мале муринське дівчатко притягло Прокулину увагу.

Вся намащена запашним олійком, лише з ретязком на шийці та намистяним поясом на дитячих стегнах, дівчинка сиділа в траві проти отворів вуликів і з великим захопленням приглядалася, як із своїх «хаток» виходять бджілки та як вертаються додому.

Кожний отвір був лише на дві бджілки. І дівчатко це помітило. Тому кожну третю, що тиснулася до вічка, затримувало ручкою