Матінка Кураж та її діти - Бертольт Брехт

батьком!
Матінка Кураж. І все ж таки хлопець удався в нього. Я називаю його Швейцеркасом, Швейцарським Сиром. Чому? Бо він добре тягне фургон. (Показуючи на дочку). А її звати Катрін Гаупт, вона наполовину німкеня.
Фельдфебель. Гарненька сімеєчка, нічого не скажеш.
Матінка Кураж. Авжеж, весь світ я обійшла з цим фургоном.
Фельдфебель. Все це ми запишемо. (Записує). Ти ж із Баварії, з Бамберга, як тебе сюди занесло?
Матінка Кураж. А що, мені було чекати, поки війна до Бамберга прийде?
Вербувальник. Вам би годилося зватись Лошаком і Віслюком, бо ж ви тягнете фургон. Мабуть, ви ніколи не вилазите з цього запрягу?
Е й л і ф. Матусю, можна, я дам йому по пиці? Мені дуже кортить.
Матінка Кураж. Стій, не руш з місця. А тепер, панове офіцери, чи вам не потрібні добрі пістолети або пряжки? Ваша, пане фельдфебель, вже зовсім стерлась.
Фельдфебель. Мені потрібне дещо інше. Я бачу, твої хлопці виросли кремезні, як ті дуби, груди як барило, плечі широкі. Цікаво, чому вони ухиляються від військової служби?
Матінка Кураж (швидко). Нічого не вдієш, фельдфебелю. Сини мої не годяться для воєнного ремесла.
Вербувальник. А чому це? Воно ж дає і гроші, і славу. Торгувати чобітьми — діло жіноче. (До Ейліфа). Вийди наперед, дай глянути, чи є в тебе м'язи, чи ти кволий, як курка.
Матінка Кураж. Він кволий, як курка. Досить суворо глянути на нього, і він зразу падає.
Вербувальник. А, падаючи, вбиває теля, коли яке трапиться поряд. (Хоче відвести Ейліфа вбік).
Матінка Кураж. Та дайте йому спокій! Він не про вашу честь.
Вербувальник. Він тяжко образив мене, назвавши моє обличчя пикою. Ми з ним зараз відійдемо трохи й поговоримо віч-на-віч, по-чоловічому.
Е й л і ф . Не бійся, мамо. Я йому всиплю.
Матінка Кураж. Не руш, гультяю! Знаю тебе, ти б цілий день бився. У нього за халявою ніж, він вас штрикне.
Вербувальник. Я вирву в нього ножа, як молочного зуба. Ходімо, хлопчику!
Матінка Кураж. Пане фельдфебель, я поскаржусь полковникові. Він запроторить вас за ґрати. Лейтенант — наречений моєї дочки.
Фельдфебель. Не чіпай його, братику. (До матінки Кураж). А чим тобі не до вподоби військова служба? Хіба його батько не був солдатом? Хіба не поліг він у чесному бою? Ти ж сама це сказала.
Матінка Кураж. Мій син ще зовсім дитина. Ви хочете повести його на заріз, знаю я вас. Бо одержите за нього п'ять гульденів.
Вербувальник. Насамперед він дістане гарного капелюха і пару чобіт з закотами, чи не так?
Е й л і ф. Не від тебе.
Матінка Кураж. Ходімо зі мною рибу вудити, сказав рибалка черв'якові. (До Швейцеркаса). Біжи й кричи, що вони хочуть украсти твого брата. (Витягає ножа). Спробуйте-но, тільки торкніться його! Я вас удушу, падлюки! Я вам покажу, як гнати його на війну! Ми чесно торгуємо білизною і шинкою, ми люди мирні.
Фельдфебель. Видно по твоєму ножаці, які ви мирні люди. І взагалі, посоромся. Дай-но сюди ножа, шльондро! Ти ж сама сказала, що живеш з війни, та й з чого б ти жила, якби не було війни? А хіба війна буває без солдатів?
Матінка Кураж. То хай чужі сини ідуть у солдати, а не мої.
Фельдфебель. Ага, нехай, значить, війна самий качанчик виїсть, а грушку тобі зоставить! Ти хочеш вигодувати на війні свій виводок, а данину війні хай платять інші.
Нехай, мовляв, війна сама піклується про себе? Називаєшся Кураж, а боїшся війни, своєї годувальниці? А сини твої не бояться, я певен.
Е й л і ф. Я війни не боюсь.
Фельдфебель. А чого її боятись? Гляньте на мене: хіба солдатське життя пішло мені на шкоду? А я з сімнадцяти років у війську.
Матінка Кураж. Тобі й тепер ще не сімдесят.
Фельдфебель. Можу почекати.
Матінка Кураж. Чи, бува, не в могилі?
Фельдфебель. Ти кажеш, що я помру, аби мені дошкулити?
Матінка Кураж. А що, коли це правда? А що, коли я бачу на тобі знак смерті? А що, як ти виглядаєш, наче мертв'як у відпустці?
Швейцеркас. Вона бачить те, що приховане, всі кажуть. 1 вміє провіщати майбутнє.
Вербувальник. Ану, провісти-но панові фельдфебелю його майбутнє, розваж його трохи.
Фельдфебель. Ет, пусте це все.
Матінка Кураж. Дай-но свій шолом.
Фельдфебель (дає їй шолом). Це ворожіння і понюху табака не варте. Я лиш хочу трошки посміятись.
Матінка Кураж (виймає аркушик пергаменту і рве на клапті). Ейліфе, Швейцеркасе і Катрін, хай і нас так само роздере на шматки, якщо ми занадто встрянемо у війну. (До фельдфебеля). Та хай, для вас я зроблю ласку, поворожу безплатно. Намалюю на цьому клаптику чорного хреста. Це означає смерть.
Швейцеркас. А решта клаптиків — чисті, бачиш?
Матінка Кураж. Тепер я їх згорну і перемішаю. Так само, як усі ми перемішані ще в материнському лоні. А тепер тягни і довідаєшся про свою долю.
Фельдфебель вагається.
Вербувальник (до Ейліфа). Я беру не кожного. Всі знають, який я перебірливий. Але ти хлопець завзятий і мені подобаєшся.
Фельдфебель (порившись у шоломі). Та це нісенітниця! Мана, і квит!
Швейцеркас. Фельдфебель витяг чорного хреста. Йому вже рясту не топтати.
Вербувальник. Та не бійся, ще не для кожного кулю відлито.
Фельдфебель (хрипко). Ти мене пошила в дурні.
Матінка Кураж. Ти сам пошив себе в дурні того дня, коли пішов у солдати. А тепер, діти, їдьмо далі, війна буває не щодня, мені треба квапитись.
Фельдфебель. Стривай, дідька лисого ти мене піддуриш. Твого байстрюка ми заберемо, зробимо з нього солдата.
Е й л і ф. Хочу в солдати, мамо.
Матінка Кураж. Заткни пельку, ти, фінський чортяко!
Е й л і ф. От і Швейцеркас хоче в солдати.
Матінка Кураж. Оце то новина! Зараз я вас примушу тягти жеребок, усіх трьох. (Біжить у глиб сцени і малює хрести на клаптиках пергаменту).
Вербувальник (до Ейліфа). Наші вороги плещуть, ніби у шведському таборі занадто дбають про віру. Та це брехня, її вигадали, щоб нам шкодити. З божественного співають у нас тільки неділями, і тільки один псалом, та й то лиш ті, хто має голос.
Матінка Кураж (повертається з клаптиками пергаменту в фельдфебелевому шоломі). Вони, чортяки, раді втекти від матері, їм кортить потрапити на війну, як телятам полизати сіль. Але зараз я поворожу, і вони побачать, що світ — це не райський сад, і коли тобі співають "Ходімо, синку, станеш командиром", знай, що це брехня. Фельдфебелю, я страшенно боюся за них, боюся, що вони погинуть на війні. У них, у всіх трьох, жахлива вдача. (Простягає шолом Ейліфові). Ану, тягни свій жеребок.
Ейліф виймає і розгортає клаптик паперу.
(Видирає жеребок у сина). Ось і маєш хреста! О, я нещасна мати! Чи на те я його в муках породила? Невже він загине? Такий молодий? Якщо він піде в солдати, то певне вріже дуба! Він занадто хоробрий, у батька вдався. Коли не буде розумний, його посічуть на січку, жеребок правду каже. (Гримає на нього). Ти будеш розумним?
Ейліф. Чом би й ні?
Матінка Кураж. Розумний той, хто