Матінка Кураж та її діти - Бертольт Брехт

на мене, фургон буде твій, його вже у мене нема, він служив мені сімнадцять років. Дай мені хвилинку подумати, це діло впало на мене, як грім з ясного неба; що мені робити, двісті гульденів я не можу дати, може б, ти з ними поторгувалась. Я мушу хоч щось мати, бо ж перший-ліпший може зіпхнути мене в придорожній рівчак. Піди і скажи, що я даю сто двадцять гульденів, якщо вони не погодяться, значить не одержать нічого, фургона я все одно втрачаю.
Іветта. Вони не погодяться. Одноокий і так поспішає, весь час оглядається, і в душі дрижаки скачуть. Чи не краще мені зразу дати дві сотні?
Матінка Кураж (в розпачі). Я не можу дати таких грошей. Тридцять років я працювала. Катрін уже двадцять п'ять, а чоловіка в неї досі нема. Вона теж на моїх плечах. Не умовляй мене, я знаю, що роблю. Скажи, що я даю сто двадцять, або нічого з цього не вийде.
Іветта. Вам видніше.
(Швидко виходить).
Матінка Кураж, не глянувши ні на священика, ні на дочку, сідає допомагати Катрін
чистити ножі.
Матінка Кураж. Не побийте чарок, вони вже не наші. Дивися за тим, що робиш, а то вріжешся. Швейцеркас повернеться, я дам і дві сотні, якщо буде потрібно. Твій брат лишиться при тобі. На вісімдесят гульденів ми накупимо цілий кіш краму і почнемо все спочатку. Люди скрізь однакові.
Священик. Як то кажуть, бог усе поверне на добре.
М атінка Кураж. Витирайте досуха.
Вони мовчки чистять ножі. Раптом Катрін починає ридати і біжить за фургон.
Іветта (забігає). Вони не згодні. Я вас попереджувала. Одноокий хотів був зразу піти геть, бо тепер уже нічого не вдієш. Він сказав, що кожної хвилини чекає на барабанний бій, а це означає, що вирок ухвалено. Я давала вже сто п'ятдесят. Він і не глянув. Насилу я умовила його зачекати, поки ще раз поговорю з вами.
Мат інка Кураж. Скажи йому, я даю двісті. Біжи.
Іветта вибігає. Вони сидять мовчки. Священик облишив мити чарки.
Здається, я занадто довго торгувалась.
Здалека лунає барабан. Священик підводиться і йде в глиб сцени. Матінка Кураж сидить далі.
Стає темно. Барабан стихає. Знову світліє. Матінка Кураж сидить, як і сиділа.
Іветта (заходить дуже бліда). Що ж, ви добре поторгувались, фургон лишився при вас. Швейцеркас дістав усього одинадцять куль. Ви не варті, щоб я взагалі думала про вас. Але я пронюхала, що вони не вірять, ніби каса справді в річці. Вони мають підозру, що вона тут і взагалі, що ви його спільниця. Вони хочуть принести його сюди — а може, ви, побачивши його, викажете себе. Застерігаю вас, ви його не знаєте, інакше всім вам буде капець. Вони йдуть слідом за мною, чуєте? Може, взяти з собою Катрін?
Матінка Кураж хитає головою.
Вона знає? Мабуть, вона не чула про барабани або не зрозуміла.
Матінка Кураж. Вона знає. Веди її сюди. Іветта приводить Катрін; та наближається до матері Матінка Кураж бере її за руку. Заходять двоє солдатів з ношами, накритими простиралом. Під ним хтось лежить. Поряд з ними йде Фельдфебель. Вони становлять ноші на землю.
Фельдфебель. Тут чоловік, ім'я якого нам не відоме. Але для порядку нам треба його зареєструвати. Він у тебе обідав. Поглянь, може, ти його знаєш. (Стягує простирало). Знаєш його?
Матінка Кураж хитає головою.
Що, невже ти й разу не бачила його перед тим, як він у тебе обідав?
Матінка Кураж хитає головою
Підніміть його. Несіть на звалище. Його ніхто не знає.
Солдати виносять труп.
Матінка Кураж співає пісню про "Велику капітуляцію". Перед офіцерським наметом. Матінка Кураж чекає. З намету виглядає писар.
П и с а р. Я знаю вас. Ви переховували скарбника протестантів. Краще, вам не скаржитись.
Матінка Кураж. А я все ж таки буду скаржитись. Я безвинна, а якщо я не поскаржусь, думатимуть, що у мене нечисте сумління. Вони порубали своїми шаблями все, що було в моєму фургоні, і ні за що ні про що зажадали від мене п'ять гульденів штрафу.
Писар. Послухайте моєї ради, я зичу вам добра: тримайте язик за зубами. У нас не так багато маркітантів, і ми дозволимо вам торгувати, тим паче, що у вас сумління нечисте і час від часу ви плататимете штраф.
Матінка Кураж. Я все ж таки поскаржусь.
Писар. Діло хазяйське. Тоді зачекайте, поки пан ротмістр звільниться. (Повертається в намет).
Молодий солдат (заходить, галасуючи). Bouque la madonne! Де той шолудивий пес ротмістр, що замахорює мою нагороду і пропиває її із своїми шльондрами? Я його вб'ю!
Літній солдат (забігає слідом за ним); Припни язика. Тебе заб'ють у диби!
Молодий солдат. Ану, виходь, злодюго! Я тебе на капусту посічу! Я одним-єдиний з ескадрону поліз у річку, а ти насмілився вкрасти мою нагороду, щоб я навіть не міг випити пива? Виходь-но, я тебе порубаю!
Літній солдат. Мати божа, цей дурень сам себе губить.
Матінка Кураж. Невже йому не видали нагороди?
Молодий солдат. Пусти мене, бо ще й тобі попаде. Ми з ним поквитаємось.
Літній солдат. Він урятував полковницького коня, а йому не видали нагороди. Він іще молодий і не звик до війська.
Матінка Кураж. Пусти його, він не пес, щоб тримати його на ланцюгу. Що, він не може вимагати своєї нагороди? Нащо ж йому тоді відзначатись?
Молодий солдат. А щоб отой пес міг напитися! Ви всі понакладали в штани, а я вчинив подвиг і хочу одержати свою нагороду.
Матінка Кураж. Юначе, не гримайте на мене. Я маю досить власного клопоту. І взагалі побережіть свій голос. Він стане вам у пригоді, коли прийде ротмістр. Бо він прийде, а ви захрипнете і не зможете й слова мовити. Тоді він не зможе забити вас у диби і тримати в них, поки ви почорнієте. Хто горлає — витримує недовго, не більше як півгодини, і так стомлюється, що потім йому треба колискову співати, а то не засне.
Молодий солдат. Я не стомився, який там сон, я голодний. Хліб печуть із жолудів і конопляного сім'я, та ще й на цьому заощаджують. Цей ротмістр пропиває із шльондрами мої гроші, а я ходжу голодний. Я його вб'ю!
Матінка Кураж. Я розумію, ви голодні. Торік ваш командувач наказав вам ходити не дорогами, а полями, щоб витоптати хліб. Я тоді могла б узяти за пару чобіт десять гульденів, якби хто з вас мав десять гульденів, а чоботи в мене були. Він гадав, що цього року йому не доведеться бувати в цих краях, а він досі тут і його люди голодують. Я розумію, що ви розгнівані.
Молодий солдат. Я не попущу, не базікайте, я не терплю несправедливості.
Матінка Кураж. Та воно добре, але чи довго? Чи довго будете ви не терпіти несправедливості? Одну годину чи дві?