Євгеній Онєгін - Олександр Пушкін

вийшовши. Ура!
Давно (чи правда ж бо?) пора!

ХLIХ

Хоч друг, хоч ворог ти, читачу,
Та приязно розстатись нам
Я зовсім перепон не бачу.
Прощай. Хоч би з яким чуттям
Шукав у строфах цих недбалих
Ти шуму років одбуялих,
А чи спочинку від трудів,
Малюнків жвавих, гострих слів,
Чи лиш помилок граматичних —
Дай боже, щоб у книзі цій
Для втіхи любої, для мрій,
Для серця, для боїв критичних
Ти хоч би крихту міг найти.
Прощай. Прийшли ми до мети.

L

Прощай, мій вірний ідеале,
І ти, супутнику чудний,
І ти прощай, натхнення стале
Труда малого. Чар живий,
Поету щастя принесли ви:
Забув я з вами світ бурхливий,
До милих серцем говорив.
Багато проминуло днів,
Відколи молода Татьяна
І мій герой у тьмянім сні
Враз появилися мені,-
І вільноплинного романа
Іще не ясно бачив даль
Я крізь магічний свій кришталь.

LІ

А ті, кому я вечорами
Початок повісті читав,-
Одних нема, а ті не з нами,
Як Саді те давно сказав.
Без них портрет дорисував я
З Онєгіна. А та, що взяв я
Татьяні молодій за взір...
О, скільки втрат було з тих пір!
Блажен, хто міг лишити рано
Бенке?ти юності, до дна
Її не випивши вина,
Хто не скінчив її романа
І враз умів розстаться з ним,
Як я з Онєгіним моїм.