Скорочено Тигролови - Іван Багряний

Григорій із сумом відповів, що зараз із шатром знесуть, з живого шапку знімуть, а то й з головою разом.

Старий Сірко заходився варити надворі обід, Наталка повела коні, а хлопці пішли купатися на плесі, під водоспадом.

Грицько розказав товаришеві легенду про походження назви цього водоспаду — "Дівчина". Ніби красуня удегейка полюбила чужинця, але не

сказала нічого, а той пішов десь і не повернувся. Дівчина стала плакати і благати свого Бога, щоб він завернув її милого. Та так і лишилася чекати далі. А на цьому місці утворився водоспад. Григорієві сподобалась прекрасна легенда, яка відповідала його настрою, чарівній красі лісового краю. По обіді відпочивали до наступного дня.

Пантовка

Наступного дня відмили коней від дьогтю, помилися самі й поїхали оглядати солонці. По дорозі побачили вепрів, лося, але не чіпали їх, бо не для цього зібралися в дорогу.

За вісім кілометрів був солонець. До нього близько не підходили, Григорій у бінокль ледве помітив халупку—засідку. Батько поїхав сам роздивитися, звідки звір заходить, і повернувся задоволений.

Першими на нічне полювання — "пантовку" — пішли Сірко з Григорієм. Старий інструктував хлопця, як треба поводитися. Стріляти наказав тільки тоді, коли він натисне йому на ногу.

У маленькій халупці було вогко і душно, заїдав гнус. Чекання ставало нестерпним, але Григорій мужньо терпів. До солонця почали сходитися звірі, однак сигналу до пострілу не було. Так і просиділи до ранку. Дід обдивився сліди і сказав, що хитрий пантач почув їхній дух із свіжого сліду і не пішов на солонець. І додав, що все одно обдурить цього звіра.

Під вечір пішли Грицько з Наталкою на другу засідку. І вранці теж повернулися ні з чим.

Наступного вечора мисливці повелися хитро. За три кілометри до солонця Григорій і Сірко роззулись і пішли брідьма річкою. Потім збоку, теж босоніж, забралися у халупу.

Чекали, як і раніше, довго. З'являлися різні звірі, а ізюбрів не було. Григорій аж тремтів від хвилювання та напруження. Раптом з'явився красень—пантач. Дід наступив хлопцеві на ногу, той вистрілив, а сам Сірко вистрілив кудись убік. Вранці вони знайшли двох забитих ізюбрів, вирубали роги, оббілували туші, порубали м'ясо і склали його на траві (щоб потім засолити).

Сірко розповів, що панти — дуже цінний товар, китайці з них роблять такі ліки, що мертвого піднімають, омолоджують старих.

Сіркове чаклування

Вдома старий, як жрець, заходився священнодіяти з пантами. їх треба було так обробити, щоб вони затверділи і не зіпсувалися.

Сірко звелів запалити піч. У нього був власний спосіб обробки рогів — пекти їх, як хліб у печі. Панти старий обмотав марлею і "посадив" у піч, а через деякий час вийняв. Роги потоншали, але стали тверді, як кістка, і чистенькі, оксамитні зверху.

Наталка все допитувалась у батька, хто ж убив ізюбрів. Старий сказав, що то все Григорій — йому щастить.

Щастя, як трясця

"Щастя, як трясця, як нападе, не скоро покине,— казав Сірко.— Ось побачиш, діло піде. Це факт. Почався фарт — не зівай".

Вранці дід розбудив Григорія. Разом вони поїхали до другої засідки, де чергували Наталка з Грицьком. У халупці вже було дві пари пантів, а в траві — дві туші. Обох ізюбрів застрелила Наталка — вона перехитрила брата.

Григорій дивувався: яка ця дівчина запальна, хижа, дика. І кров у неї бурхає, яку пантери, рисі чи тигра.

Золоті арабески

На солонцях уже нема чого робити, бо ніякий звір вже б туди не прийшов. Стали "лучити" рибу.

До байди (човна) прив'язали жаровню, розвели на ній вогнище і поїхали вночі по річці. Наталка стояла з остю (списом) і пильно вдивлялась у воду. Коли підпливала рибина, вона влучно її забивала, нанизуючи на ость. Один за одним вкидала до човна то здоровенного тайменя, то трохи меншого харюзя.

Ніхто не міг забрати у дівчини знаряддя лову. Григорій поступався своєю чергою Наталці й радів, дивлячись на неї. "Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною".

Коли Наталка випадково зустрілася поглядом з Григорієм, вона почервоніла, зламала брови і відвернулась. Дивовижна, химерна дівчина!

"То були дивні, чарівні ночі в казкових первісних пралісах, на бистрій, мерехтливій воді, на чорній воді з золотими арабесками".

ЧАСТИНА ДРУГА

Розділ сьомий

Над Голубою паддю, над ліловими горами і буйними нетрями стояв сліпучий сонячний ранок, граючи всіма кольорами веселки. Мільярди перлин—росинок мерехтіли на всьому навколо.

Наталка стояла на кладці з рушницею й напружено пильнувала величезного тайменя, який жив тут між кам'яними брилами. Вполювати його було дуже важко — такий хитрий та обережний.

"Наталка заповзялася на нього особливо — така вже вдача: як що заволоділо її серцем, то вже вкрай. Тепер ось заволодів її серцем таймень...

Стояла як статуя, як нежива, і дивилась, не моргаючи, в глибінь. По обличчю, по очах її бігали сонячні зайчики, ніби намагаючись її розсмішити або зіпсувати полювання,— сміхотливі зайчики, віддзеркалені хвилями".