Вона підкориться мені - Олена Сашина

З обличчя Кавказця сходить посмішка і з'являється оскал.

— Як цікаво виходить, Стасе, — починає Азер свій хід, трохи подумавши. — Хіба твій клуб — не місце перебування поганих дівчат? — посміхається, відкинувшись на спинку дивана. — Тут мені ще ніхто жодного разу не відмовив. Твоя адміністраторка, до речі, була лагіднішою за цю помічницю. То в чому ж різниця?

— Різниця в тому, що мої погані дівчата — для всіх, а моя помічниця — лише для мене. Це зрозуміло? — питаю, озвіріло дивлячись в очі, стираючи нахабну усмішку з кавказької пики.

— Цілком, — цідить Кавказець крізь зуби.

— Думаю, ти помітив, наскільки моя помічниця була щедра з тобою, запропонувавши відпочинок у ВІП кімнаті, — показую хто в хаті господар. — Свій столик, особистий офіціант, закрите приміщення, — констатую факти, оглядаючи кімнату, немов бачу її вперше. — Прошу зауважити, такі привілеї є лише у тебе, друже! — навмисне виділяю останнє слово, підіймаючись зі стільця. — Не забувай про це.

— Зрозуміло, — ледь помітно киває Кавказець, намагаючись приховати своє невдоволення.

Залишаю кімнату, залишаючи Азера в явно зіпсованому настрої. Веселощі скінчилися, час розходитися.

Дорогою до свого кабінету набираю Гурського.

— Доброго ранку, гендире! — бадьоро вітаюся з ще сонним директором, хоч відчуваю в мене самого вже сили закінчуються.

— Доброго, Стасе, чого дзвониш у таку рань? — кряхчить дід.

— Тримайся, друже. Поліна сьогодні на роботу не вийде. Заїздили ми її. Закінчилася.

— Як це не вийде? — остаточно прокидається і непогано так збадьорюється своїм же криком Гурський.

— Петровичу, доведеться тобі сьогодні самому мізки напружувати. Можу тобі іншу помічницю надіслати. Але щодо мізків нічого обіцяти не можу… — щиро зізнаюся.

— Знаєш що?! — Гурський утримується від того, щоб вилаятися. — Н...н.. — ніяк не може вимовити все, що крутиться на язику, — ...надсилай! — нарешті випалює дід і вішає слухавку.

Дам завдання Лері, нехай перенаправить свою шалену енергію ревнощів у корисне русло. Хоча ні, сьогодні ж була її зміна. Обираю іншу дівчину на заміну Поліні, одразу дзвоню їй і направляю до Гурського. Чесно зізнатися, мені навіть шкода діда. Сьогодні йому самому доведеться напружуватися на роботі. Хоча дівчина, яку я обрав на місце його помічниці, допоможе йому зняти цю напругу наприкінці робочого дня. А може, навіть і в середині.

Сідаю у своє робоче місце і розумію, що на сьогодні мої сили закінчилися. Зараз розберу папери та відпочиватиму. Ні, все. Робота зачекає до вечора, а я — спати. Вирішено – їду додому.

Заходжу до Поліни до чорної кімнати. Під червоним пледом її практично не видно. Але я знаю, що вона там за ароматом французької випічки. Залишаю на тумбочці ключ від чорного ходу і йду геть.

З приймальні доноситься иелодія мобілки. Підходжу до телефону Поліни. Гурський. От слимак, не вгамується ніяк. Приймаю виклик.

— Петровичу, я ж сказав, у Поліни сьогодні вихідний. Вгамуйся! — вирішую приструнити старого гусака.

— Стасе, якого хріну? — обурюється гендир. — Де Поліна?

— Спить! — кажу правду.

— Ти що, трахнув її? — цікавиться Гурський, на що я просто завершую виклик.

Ставлю телефон на беззвучний режим. Зараз нічого не важливо. Лише сон.