Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

Я мовчки киваю. Закордонний робила ще давно, коли їздила на навчання до Європи. Термін ще не сплив. Звісно, погано, що доведеться з ним виїжджати. Просто коли в тебе вдома хворий батько й сестра матір-одиначка, то не дуже поїздиш. Але заради такої зарплати я згодна на все. Ну, майже на все. Хоча якби він запропонував мені спати з ним на робочому місці, я б заліпила йому ляпаса й гордо вийшла б із кабінету. На біржу праці. Щось мені здається, що моє місце вже зайняла та рожевокоса.

Ще потрібно буде прикупити офісного одягу…

— Гей, Метельська, чути мене? — Зимнєв клацнув пальцями.

— Так-так, без проблем.

— Чудово, тоді візьмете у Свєти в столі пропуск до фітнес-залу.

І тут я підвисаю, а перепитувати соромно. Щось я занадто задумалася щодо того, що мій керівник буде чіплятися до мене. 

— І оновіть свій гардероб. Бабусині піджаки не пасують помічниці керівника, — каже він, обводячи мене поглядом.

Я густо червонію.

— Добре, з наступної зарплати обов’язково придбаю, — бовкаю я.

Бачу, як крижаний погляд стає ще холоднішим.

Ну точно холодильник.

— А чому я? — мимрю, дивлячись, як він жестом наказує мені сідати за її стіл.

— Мені немає сенсу навчати людину, яка вперше нашу компанію бачить.

— Дякую за довіру, — знову усміхаюся, але миттю усмішка сходить під його поглядом.

Сідаю на місце. Переді мною спалахує екран монітора, а я потопаю в приємному ароматі дорогих чоловічих парфумів.

Його рука опускається на мишку, а я не можу відвести погляду від його гарних і довгих пальців, на зап’ясті, прихованому манжетою сорочки й рукавом піджака, видно великі вени.

— Отже, це наша база. Вам вона відома. Ось тут, — він тицяє в екран.

Я зосереджуюся на тому, що переді мною, а не на чоловіку, який стоїть позаду.

Миготять таблиці, зведення і всяке таке. Я розслабляюся, заглиблюючись в суть роботи. Зимнєв показує, як користуватися комутатором, як ставити й знімати його з паузи, надає список внутрішніх телефонів.

— Далі сама, — каже він, відхиляючись. — І зніми цей піджак. У нього задушливий запах. Сьогодні дам картку — сходиш у магазин, придбаєш нові речі.

— Я краще в ньому посиджу, — відповідаю, але бачу такий погляд, від якого хочеться зняти не тільки піджак.

Та що зі мною не так? Це всього лише керівник. Він — чоловік. Симпатичний, навіть вродливий, але він мені зарплату платить!

— Ні, ти обличчя компанії. Моє обличчя перед клієнтами. Знімай.

Дякую всім, хто зазирнув на вогник. Якщо вам сподобалося, ставте лайк та підтримайте авторку добрим словом. Буде дуже гаряче. Тільки для дорослих!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно