Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

Двері під’їзду скриплять, відрізаючи нас від вулиці.

— Далі я сама, — кажу я, повернувшись до боса.

Ми знову дивимося одне одному в очі. Вадим злегка схиляється до мене. Серце шалено б’ється в грудях, внизу живота скручується тугий вузол. Він же…

— Приємних вихідних, — каже чоловік. — Не пийте перед роботою.

І повертається, поки я вся така в очікуванні ковтаю повітря в парадній. Хоч би поцілував, про всяк випадок. Або, може, він занадто джентльмен? А раптом йому подобається жорсткіше? Так я теж не фіалка. Ох, усе. Годі про таке думати.

— До побачення, — хрипко шепочу.

«Обернись, будь ласка, — подумки прошу його. — Обернись і поцілуй».

Але він йде, залишаючи мене в темряві під’їзду.

Підіймаюся на негнучких ногах у свою квартиру. Ось і добре, що він не поцілував, а то заради нього довелося б ламати власні принципи. Навряд чи такий чоловік, як мій бос, став би зустрічатися з дівчиною, що живе в моєму районі, або з власною секретаркою.

— Привіт, сеструнь, — двері відчиняє Настя й миттю морщиться. — Ти що, пила? 

— Ей, я ж трохи, — відповідаю їй.

— Ясно. Посидиш із Єгоркою? Я погуляти хочу.

— Насте, пізно. Тим паче ти сказала, що завтра підеш, — я знімаю куртку.

— Сонь, усього дев’ята вечора. Завтра то зрозуміло, але я сьогодні теж хочу. Поки тато на зміні.

Вона поправляє хвилясте волосся й підфарбовує губи червоною помадою.

— Насте, які гуляння? У тебе маленька дитина, — кажу я, ледве стягуючи чоботи. — Тим паче я випила.

— Єгорка спить уже, я його погодувала. Навіть памперс міняла пів години тому. Усе, Сонь. Я недовго.

Я закочую очі. Гаразд. Сестру взагалі неможливо зупинити, якщо їй щось спало на думку.