Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Зі спогадів Надії Світличної

До квартири Івана Світличного постукали вранці. Семеро — «шмональники» та поняті — почали обшук: переглядали кожен папірець, книжку, зошит. Дружина Леоніда згадувала, що вилучили багато книжок, машинописів, магнітофонних стрічок з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура та інших (Світличний кілька років збирав аудіоархів українських поетів-шістдесятників).

Обшук тривав майже добу — без перерви. «Хотілося кричати криком, вити пораненим звіром, — я ж мусила тримати себе в руках...» — писала Леоніда у книжці «Доброокий. Спогади про Івана Світличного».

27—29 січня 1973 року відбувся закритий судовий процес, де було винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання) за «антирадянську агітацію і пропаганду, виготовлення та поширення самвидаву. На судові засідання ні дружину, ні матір Івана Світличного не допустили.

Іван Світличний відбував покарання у таборах Пермської області, у селищах Всесвятське й Кучино (ВС-389/35, 36). Попри інвалідність і невтішний стан здоров’я (хвороба нирок, рецидиви туберкульозу, постійний головний біль та носові кровотечі) намагався працювати разом з усіма. Майже весь останній табірний рік Світличний провів у лікарні.

Він мав незаперечний моральний авторитет серед політв’язнів — його називали табірною совістю. Василь Стус писав про Світличного: «1974 р. Світличного на 56-й день голодовки (він важив тоді 46 кг) відправили етапом на виховну «профілактику» до Києва і, не досягши бажаного результату, повернули назад до табору».

Місцем заслання для Івана Світличного було призначено селище Усть-Кан Горно-Алтайської області. Він працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. Від червня 1979 року до кінця заслання разом зі Світличним була його дружина Леоніда. Згодом їм дозволили перебратися в селище Майма.

20 серпня 1981 року у Світличного стався інсульт. Він пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію в непристосованих умовах, післяопераційні ускладнення, підозру на рак хребта, гіпсове ліжко, частковий параліч. Вижив тільки завдяки самовідданому доглядові дружини. Термін відбув повністю.

Світличний Іван (1929—1992): [Біографія, твори, критика] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/3K0cpu

Доброокий. Спогади про Івана Світличного / Упорядники Леоніда і Надія Світличні. — К.: Час, 1998. Режим доступу: https://goo.gl/fTggK4

Дисиденти. Документальний фільм. Автор сценарію Ігор Малишевський, режисери Олександр Фролов, Ігор Шкурін. Студія «Контакт» на замовлення ТРК «Студія 1+1». 2006. Режим доступу: https://goo.gl/NKOLsv

Швець Леонід. Семен Глузман: «Чим менше в країні героїв і фанатиків, тим краще живуть люди» // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2010. — 12 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/ 3NuANO

Кіндрась Катерина. Дві історії кохання // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2008. — 13 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/y9HRWw

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

...прошу Президію Верховної Ради СРСР звільнити мене від громадянства СРСР. Мені легше буде помирати... в тяжкій неволі за межами України, не будучи громадянином СРСР.

Із табірної заяви Данила Шумука

Під час обшуку в помешканні оперативники вилучили спогади Данила Шумука про десятки років перебування у таборах. Ди­сидента звично обвинуватили в «антирадянській агітації та пропаганді».

5—7 липня 1972 року Київський облсуд засудив Шумука до 10 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Покарання він відбував у Мордовії, у таборі Сосновка. Оголошений «небезпечним рецидивістом», украй виснажений, Шумук написав офіційного листа з проханням позбавити його громадянства СРСР. Заяву надсилав також у 1973 та 1974 роках.

Попри контроль і терор у таборах Шумук брав участь у численних акціях протестів, голодівках, кілька разів потрапляв до лікарень у непритомному стані. Наприкінці 1980-х років група в’язнів (Є. Кузнєцов, О. Мурженко, М. Осадчий та В. Романюк) звернулись до парламенту Канади з проханням допомогти звільнити та виїхати з країни Данилові Шумуку.

Донька дисидента Віра Калач-Шумук так згадувала день звільнення батька: «Із Каратобе він виїхав до Уральська, звідти літаком до Москви. Просто на летовище під’їхала машина посла Канади в СРСР, і високі дипломатичні чини прослідкували, щоб колишній в’язень без проблем сів на рейс до Канади. Казали, що жодного дисидента ще так не проводжали, як Данила Шумука».

У 1987 році президент США Рональд Рейган у Білому домі приймав найвизначніших дисидентів світу з нагоди річниці Декларації прав людини. Україну представляв Данило Шумук: «Було б добре, якби Декларація про права людини стала законом. Тоді б і не було таких, як я...»

ЖИВИЙ ГОЛОС: Данило Шумук про Норильське повстання 1953 року // З архіву Богдана Нагайла. Режим доступу: https://goo.gl/ROJxTt

Стех Ярослав. Майже половина життя — в ув’язненні // Наше слово. — 2014. — 30 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/mxXEIw

Шумук Данило. Пережите і передумане: Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921—1981). — Детройт, 1983. Режим доступу: https://goo.gl/rRftSK

Шумук Данило Лаврентьевич (1914—2004) // Сахаровский центр. Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/Po8qId

Шумук Данило. За східнім обрієм. — Париж, Балтимор: Смолоскип, 1974. Режим доступу: https://goo.gl/kRhGTn

Зінкевич Осип. Про спогади Данила Шумука і «всезнаюче» КДБ // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 18 березня. Режим доступу: https://goo.gl/jP2zKI

Шумук Данило. Я також знав Василя Стуса // Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус — поет і людина: Спогади, статті, листи, поезії / Упоряд. Орач (Комар) О.Ю. — К.: Укр. письменник, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/ilRpxn

Бобир Антін. Тюремний «хрест». Український дисидент Данило Шумук майже 43 роки просидів у польських, німецьких та радянських таборах і 15 років прожив у вимушеній еміграції // Україна молода. — 2010. — 3 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/EXRJKM

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.