Моряк з «Дианы» - Петро Федорович Северов

Ні, не забулась жодна подробиця пережитого, перо упевнено бігало по паперу, у скромній кімнатці, найнятій ним на деякий час, до самого світу не гасли свічки…

Наступного, 1815 року в одному з найкращих російських журналів «Сыне отечества» Головнін розповів про свою мандрівку до Японії… А ще через рік «Записки флота капитана Головнина о приключениях его в плену у японцев в 1811, 1812, 1813 годах с приобщением замечаний его о Японском государстве и народе» вийшли окремою книжкою.

Ніколи не мріяв Головнін про будь-який літературний успіх, цю працю він вважав за свій обов’язок: у Росії та й у Європі так мало знали про далеку східну країну, — він повинен був розвіяти і домисли місіонерів, і легенди голландських гендлярів.

Проте книжка безвісного флоту капітана прогриміла на весь Петербург, на всю Росію, на всю Європу. Її було перекладено майже на всі європейські мови. І було чого розгубитися скромному капітанові: перед під’їздом будинку, де він жив, юрмами збиралась морська молодь, і кожен з цих юнаків вважав за високу честь знайомство з героєм-мореходцем…

Вільний час Головнін проводив у родині Степана Лутковського, колишнього катерининського офіцера, з яким познайомився незабаром після повернення до Петербурга. Сини Лутковського вчилися в Морському корпусі, і для них Головнін був не тільки допитливим дослідником, умілим моряком, а й романтичним героєм, відкривачем далеких, невідомих земель… Траплялося, вони засиджувались біля каміна допізна, і Головнін «дочитував» молодим морякам ті ще не розшифровані вузлики, які він весь час бережно носив у нагрудній кишені. Чи міг Головнін подумати в полоні, на Мацмаї, що це кольорове пасмо — свідок безсонних ночей, гірких дум, туги і страждань — стане свідком і його щастя?.. Сестра Лутковських, синьоока, білява Дуня, мовчки захоплено слухала капітана. Раз якось вона сказала:

— Заздрю своїм братам… Незабаром вони одержать призначення на кораблі і вирушать у рейс. Шкода, що мені не судилась така ж хвилююча доля…

Він відчув, як дужче й частіше затьохкало серце:

— А згадайте, Дуню, супутницю російського мореходця Григорія Івановича Шелехова Наталю… Вона не злякалась далекої дороги, разом із ним вона пішла за океан і жила на острові Кадьяку.

— То ж була Наталя Шелехова…

Він сказав дуже тихо:

— Хіба злякалася б таких же пригод… Євдокія Степанівна Головніна?..

Очі її дивилися ласкаво й відкрито:

— Ні, не злякалася б, Василю Михайловичу.

Незабаром у домі Лутковських почали готуватись до весілля. Вже призначено було день торжества, але несподівано Головніна викликали в Морське міністерство, і сам маркіз де Траверсе сказав:

— Вас призначено в плавання на військовому шлюпі «Камчатка». Збиратися треба недовго: ще в серпні цього року «Камчатка» вирушить у похід…

— Це в межах Балтики? — спитав Головнін.

Траверсе дивився на нього знаюче, хитрувато:

— Ви, мабуть, хотіли б, щоб це було в межах Балтики?

— Ні, чого ж, — заперечив Головнін. — Я готовий до всякого походу…

— А ваші петербурзькі невідкладні… ну, особисті справи?

— Для мене найважливіші справи флотські.

— Дуже похвально, — з усмішечкою мовив Траверсе. — Шлюп «Камчатка» має йти до берегів Північної Америки, де ви проведете ревізію Російсько-американської компанії, потім зробите гідрографічний опис Командорських островів і повернетесь у Кронштадт…

Головнін стукнув каблуками:

— Єсть!..

— Писані інструкції одержите завтра…

Вони попрощались. Лише на кілька хвилин Головнін зайшов до Лутковських, повідомив про своє призначення і подався на шлюп.

26 серпня 1817 року тридцятидвохгарматна «Камчатка» з командою із ста тридцяти чоловік залишила Кронштадт.

Були серед офіцерів шлюпа молоді, ще невідомі моряки: Федір Петрович Літке, Фердінанд Петрович Врангель, колезький асесор Федір Федорович Матюшкін, товариш Пушкіна по Царськосельському ліцею. Це йому великий поет присвятив схвильовані рядки:

Моряки «Камчатки» звідали в цьому дворічному кругосвітньому плаванні і шаленство океанських хвиль, і мертві штилі тропіків, льодовий подих Антарктики біля мису Горн, і снігові шторми коло берегів Аляски… Коли, обійшовши планету, «Камчатка» знов салютувала Кронштадтові, Головнін знав, що, крім доповіді про успішне завершення покладених на нього досліджень, він міг би рапортувати і про славне поповнення особового складу флоту. Найбільше вірив він у майбутнє трьох моряків — Матюшкіна, Літке, Врангеля… Час довів, що він не помилився: на різних широтах Землі усі троє показали приклад великої працьовитості, наполегливості й волі — тих якостей, які він цінив у них і загартовував.

Ще на рейді Кронштадта, оточений величезним почтом чиновників та шумним добірним товариством дам, маркіз де Траверсе зійшов на палубу шлюпа. Російський морський міністр не дуже добре розмовляв по-російському і тому привітав Головніна своєю прованською говіркою:

— Я поздоровляю вас, пане капітан, з щасливим завершенням вашого другого плавання кругом світу… О, наш російський флаг тепер побачили в найвіддаленіших країнах… Одночасно я поздоровляю вас з підвищенням до чину капітана І рангу, мічманів — з підвищенням до лейтенантів, гардемаринів — до мічманів… Я щасливий, капітане, від свідомості, що ми, росіяни, вже не вперше робимо такі подвиги…

Головнін знав, що морський міністр де Траверсе почував себе на палубі корабля не краще, ніж гусак на льоду. Не розумом і не знаннями — спритністю, лестощами і лютою ненавистю до революції цей пронозуватий француз здобув свій високий пост. Він умів балансувати при дворі і розгадувати настрої Олександра. Щодо його «іншої діяльності», багато офіцерів одверто казали, що Траверсе завдає шкоди флотові.

— Тільки вашим старанням, пане міністр, ми завдячуємо щасливим завершенням плавання, —