Без ніг на Еверест - Марк Інгліс

ніж ринки в Камбоджі, хоч це й більшою мірою через погоду, аніж через щось іще, адже тут менша вологість і більш прохолодно (але все відносно: це все одно змусить середньостатистичного покупця-«ківі» відчувати нудоту). Придбавши три ноги яка й кілька козячих туш, ми вирушили в наступну довгу поїздку переїзд. Цього разу ми їдемо асфальтованою дорогою лише близько 2 кілометрів, а тоді повертаємося на гравійну дорогу, від якої аж кістки стрясає. Того дня ми бачили на дорозі два грейдери – ну, точніше щось схоже на грейдери: середнього розміру роторні мотики (тут це стандартний спосіб транспортування), до кожної з яких кріпиться невелике лезо грейдера, мабуть, не більш ніж метр у ширину. Два такі леза для нерівної дороги протяжністю 300 кілометрів на додачу до кількох робочих загонів з мотиками й кошиками – нічого дивного в тому, що це козяча стежка. Я не можу не думати про те, як би відреагував Тато: для водія грейдера з багаторічним досвідом і такого перфекціоніста, яким він був, це б здавалося ганьбою.

Коли вже починає здаватися, що ця колотнеча ніколи не припиниться, ми виїжджаємо на нову асфальтовану ділянку дороги й заїжджаємо в Олд-Тінгрі, останнє місто перед базовим табором Чо-Ойю. Я не знаю дослівного перекладу слова «Тінгрі», але воно мало б означати «глушину»: саме таким постає для мене це місце. Я б описавйого так: місто з однією вулицею, через яке проходить основна траса Непалу / Тибету / Китаю (шосе Дружби), де вантажівки неминуче викидають хмари пилу, дизелю і нафти, безперестанку сигналячи, щоб зігнати з дороги собак, людей, корів та коней. Відмінність від інших подібних міст у тому, що тут між будинків можна побачити Еверест, який здіймається в імлі, – краєвид на мільйон доларів у містечку, яке ви, напевно, могли б придбати за сто!

Заїжджаючи в місто, ти проїжджаєш повз сміттєзвалище, на якому завжди повно шалених псів, великих метисів мастифа, які хазяйнують тут вночі. Готель «Еверест в’ю» – це оточений стіною комплекс, який колись був конюшнею і недалеко втік від цього статусу зараз. Вночі тут зачиняють ворота, щоб не впускати собак і бандитів.

Тут поселилося кілька інших експедицій, і в однієї з них виникла серйозна проблема. Один із членів цієї експедиції вийшов на ранкову прогулянку, і його вкусив собака. Насправді йому пощастило не бути покусаним цілою зграєю (насправді йому таки вдалось уникнути цілої зграї), і тепер йому доведеться робити уколи проти сказу. Ця ситуація була б дуже неприємною навіть у найкращі часи, але тут найближчі уколи можна дістати аж у Катманду, за 550 км звідси поганою дорогою через закритий кордон. Додайте до цього ще й те, що інкубаційний період становить сім днів, і ви зрозумієте, що він в повному лайні. Хлопець дуже знервований, хоча й вдячний за те, що всі наполегливо працюють над тим, щоб перевезти уколи з вакциною через кордон. Його становище було б складним у будь-який момент, не кажучи вже про початок такої експедиції, як ця.

Стоячи у світлі ранкового сонця і дивлячись на Еверест, я зміг задзвонити до Анни. Це був дуже емоційний дзвінок. Здуру я також пішов на ранкову прогулянку. Це було якраз після сьомої години ранку, і, хоч навколо де-не-де були люди, я все одно мав захищатися камінням від собак, які проявляли надто великий інтерес до мене. Тоді я викликав підмогу, щоб дістатися до готелю. Можливо, я й повільний учень, але я таки вчуся!

Висота, на якій розташоване Тінгрі, становить близько 4300 метрів, тож мені було досить комфортно, коли моє серцебиття становило приблизно 75 ударів на хвилину. Це непогано, якщо врахувати, що на рівні моря ця частота становить 60 ударів на хвилину. Зараз саме час розім’яти ноги після стількох годин, проведених у джипі, тож ми вирушаємо в нашу першу велику прогулянку тут – 350 метрів вгору до древнього місця поховання. На цій висоті частота ударів уже наближається до 110 ударів на хвилину. Просто неймовірно, що може зробити з вашим тілом таке невелике збільшення висоти. Решта групи піднялася ще вище, на 500 метрів угору, але я рушив униз, бо, як завжди, йшов дуже повільно.

3 вересня

Ми з вдячністю попрощалися з Тінгрі й сьогодні вирушаємо до базового табору. Саме час зустрітися з Расселом та Віту, які прибули туди на кілька днів раніше, щоб отаборитися разом із шерпами. На моє здивування, туди веде хороша дорога. Очевидно, це стане новим маршрутом до Непалу, але, як і завжди, на непальській стороні гроші кудись зникають, тому кілька мостів ще не добудовані. Отже, зараз це дорога в нікуди, хоча, кажуть, одного дня її завершать. Мушу зізнатися, поїздка машиною до базового табору розпестила мене назавжди на всі наступні експедиції. Звісно, десятиденна ходьба звучить круто, і, можливо, це хороша підготовка, але подайте мені джип – я тут для того, щоб дертися вгору, а не прогулюватися!

Команда Чо-Ойю

То хто ж ми? Пора представити вам команду Чо-Ойю.

Гіди

Рассел Брайс, відомий як Расс (керівник експедиції; у Тибеті та Непалі його знають під іменем Великий Бос)

Марк Віту (Марк Перший; новозеландець)

Дін Стейплз (Діно; ще один новозеландець)

Лідія Брейді (новозеландка)

Джин Павіллард (наполовину шведка, наполовину американка; гід Моніки Калозді)

Томас Торкельсон (Том; американець; гід та оператор Моніки)

Альпіністи

Девід Бінґгем (Дейв Британець; «Я не британець, я з Кардіффа»)

Джеремі Бентон (Джез; британець, але ми вирішили, що він буде почесним «ківі»)

Акітомо Фуджібаяші (Містер Фуджібаяші; японець)

Чіеко Шімада (японка)

Моніка Калозді (американка)

Чарльз Дейзі (Чак; американець)

Тодд Віндл (новозеландець; лижник та альпініст-екстремал)

і, звісно, я, відомий як Марк Другий, або Зефір

Окрім названих, ще деякі альпіністи мають прибути до того часу, як ми потрапимо в передовий базовий табір (ПБТ на альпіністському жаргоні): Валеріо Массімо, відомий як італійський принц, і Ґранія Вілліс, ірландська журналістка. Звучить дуже цікаво!

Шерпи

Лоппсанґ Темба Шерпа (сирдар)

Карсанґ Намґель Шерпа (шерпа на великих висотах)

Лачху Багадур Баснет (кухар у ПБТ)

Кул Багадур Маґар (кухар у ПБТ)

Тибет Карсанґ (кухар у ПБТ і мій шерпа)

Тибет Замбу (помічник кухаря у ПБТ)

Тибет Чалдім (помічник кухаря у БТ / охоронець)

Шерпи у розпорядженні Моніки

Фурба (Пхурба) Таші Шерпа (шерпа на великих висотах)

Чхірінґ Шерпа (шерпа на великих висотах)

Структура експедиції

Колись експедиції майже незмінно будувалися на основі ідеї про команду альпіністів з одним фокусом: найсильніший альпініст або пара альпіністів мають стояти попереду, майже так само, як