Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький
Уже потім я не раз переконувався в справедливості того першого враження від Петра Яцика. Єдине, на що
Всю свою бібліотеку він подарував Україні
не міг собі відповісти: це в нього вроджене чи вироблене життям? Так, він творив себе, наче писав книгу чи ліпив скульптуру, прагнучи довершеності, орієнтуючись на еталони культури ділового світу, відсікаючи в собі такі анахронічно карикатурні риси, як розхристаність душі, безвідповідальна й пустопорожня балаканина й усе до цього подібне, що так прикро вражає нас у багатьох людях. Але якби Яцик не мав вроджених даних отієї діловитості й відповідальності, то, важко повірити, що він так далеко просунувся б у процесі самовиховання й самовдосконалення. Це б нагадувало будівництво хати без фундаменту. Хоч яку б архітектурну вигадливість споруда мала, хоч який добротний матеріал для неї було затрачено і хоч як старанно її збудовано, однак саме через відсутність надійного фундаменту вона ніколи не змогла б дорівнятися в досконалості й надійності до тих, які це мають.
І передумуючи його багате на складні перипетії життя, не раз допевнювався: він – людина, яка не губиться за несприятливих чи й критичних для нього ситуацій, а навпаки – змобілізовується, збирає всі свої інтелектуальні й моральні сили для рішучих дій. Слабший нітиться, деморалізується, що й може стати початком програщу, внутрішньої готовності примиритися з поразкою ще шп^оипга тоді, коли об'єктивно зберігається шанс виграти, – але він уже опустив у безнадії руки. Яцик же не припускає й думки про капітулянтство. Він бореться до кінця, прагне скористати кожен – бодай і найменший – шанс. І, певно, саме тому здебільшого перемагає.
У цій життєвій історії мені найменш хотілося б впадати в монотонну дидактику й читати абстрактні лекції на тему Петра Яцика. Прагнеться передовсім збагнути своєрідність духовної еволюції цієї особистості, оголити механізм його підприємницької діяльності, окреслити широкомасштабність меценатства, якому немає жодної аналогії в сучасному українському світі, а також оповісти про визначальні самонастанови Яцика в його стосунках з дійсністю, де є особливо важливі для нас, українців, уроки і реалістичного, і рідкісно творчого підходу до життя. Але в цій розповіді не обійтися і без моментів узагальненого плану, які допомагають концентровано виразити суть небуденної людської особистості. Як відомо, про одне й те ж явище можна поінформувати і його стислою формулою, і конкретною, точною деталлю. І в обох розрізнених випадках мети буде досягнуто лише почасти – краще поєднувати їх, подаючи два виміри явища: узагальнено-конспективний і рельєфний, органічно деталізований зріз того чи того важливого в біографії підприємця і мецената епізоду.
Отже, Петро Яцик – здалека і зблизька.
Яскравий індивідуум суспільства – і жива, конкретна людина.
Хочу розповісти про те і про те, щоб уникнути однобічної схематичності зображення.
З цією ж метою в своїй розповіді надаватиму слово й іншим людям, а також самому Петрові Яцику, послуговуватимуся його коментарями різних життєвих явищ і проблем. Як відомо, людина, говорячи навіть про щось од неї далеке, значною мірою говорить тим і про себе.
А ще в цій розповіді не уникнути шляху від життєвого й інтелектуального обрію самого Петра
Його аргументи спокійні й виважені.
Яцика до наших загальноукраїнських обріїв. Це – та дорога, в якій можна спостерегти справді багато. (Якщо споглядати без міфічно патріотичних перебільшень та перечулень, а спокійно-тверезим поглядом людини, яка хоче дошукатися до суті речей.) І – в зовсім несподіваному світлі.
Мені пощастило бути поряд з ним півтора місяця. Спостерігав його за різних ситуацій, поступово відкривав нові грані цього цільного характеру.
Ось Яцик, як завжди, внутрішньо зібраний, спокійно зосереджений на тільки йому відомих думках, перед дев'ятою ранку (точність – годинник можна звіряти!) відчиняє двері канцелярії фірми. Рівний у стосунках з працівниками (за весь час я так і не помітив у ньому різких перепадів настрою), він чимось нагадує досвідченого капітана корабля, який, добре знаючи наві-гаторську справу, маршрут і вірячи в свою команду, впевнено веде судно до мети.
Просторий кабінет на другому поверсі. Фотографії доньок і внуки перед очима. Традиційна вранішня кава. Телефонні дзвінки. Стосик свіжої пошти: листи до фундації, ділові папери, англійські й українські газети, політичні й економічні журнали… – усе це перегляне впродовж дня, важливіше відкладе на потім, щоб ознайомитися докладніше. Відвідувачі. Часом найнесподіваніші, оскільки бізнес, як відомо, справа вельми непрогнозована. Я бачив, як він веде ділові переговори. Незмінно доброзичливий, уважно слухає тих, хто забажав цієї зустрічі, а його зосереджено непроникне обличчя не виказує думок, які народжуються у відповідь. Можливо, він спокійно аналізує підтекст, оскільки, як людина конкретна, легко знаходить найкоротшу дорогу до суті. (Мені здається, його важко заплутати в лабіринтах багатозначних фраз). Лиш інколи обличчя його проясніє усміхом, коли кине дотеп чи лаконічний коментар.
Не поспішає негайно давати відповідь навіть тоді, коли є спроба спровокувати його до цього. Він ще не раз передумає почуте, виважить на терезах логіки й досвіду і лиш по тому прийме рішення. Хаос чи поспіх у прийнятті рішень несумісні з ним. Принаймні, я цього не можу уявити. Яцик у моєму уявленні – це спокійний аналіз («калькульований ризик» – не випадковий його вислів) і рішення – як його логічний підсумок.
Ось Яцик, по-домашньому зодягнений, клопочеться біля басейну чи квітів на крихітних охайних клумбах. З усього відчутно, що
