Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

По бою під Мотовилівкою Добровольці чи гетьманські військові частини не важилися вже більше стати до одвертого бою. Окопалися довкола Києва, боронилися і чекали на поміч — то від російської Добровольчої Армії з Дону, то від Альянтів з берегів Чорного моря.

Бій під Мотовилівкою зламав морально команду російських Добровольців і гетьманський уряд у Києві. Телеграфи і телефони на залізницях рознесли вістку по цілій Україні про бій під Мотовилівкою і про велику перемогу республіканських військ Директорії. Ця вістка викликала повстання по цілій Україні.

На здобутій станції у Василькові лишилася третя гармата, яка надвечір брала участь у бою. Стрільці цього вечора далі не наступали. Сот. Дашкевич з першою гарматою, якої обслуга була найбільше втомлена ранішнім боєм, вернувся на станцію у Мотовилівці. Сот. Дашкевич зайшов до штабового вагону полк. Коновальця, щоб здати звіт з перебігу бою. Полк. Коновалець запросив його на вояцьку вечерю, під час якої сот. Дашкевич оповідав про перебіг бою і про страшну поразку Добровольців. Полк. Коновалець запропонував, що відступить свою постіль у штабовому вагоні сот. Дашкевичеві, щоб він добре виспався, бо на другий день уранці доведеться йому з гарматами їхати далі, на Київ. Не помогла відмова, що буде спати з гармашами біля гармати. Сот. Дашкевич положився спати. До вагону прийшов Головний Отаман С. Петлюра з сот. Кучабським. Вони приїхали з Хвастова, де була Директорія і Штаб Головного Отамана з ген. Осецьким. Полк. Мельник здавав звіт Головному Отаманові, зазначуючи, що завдяки кулеметам і артилерії здобули ми цілковиту перемогу.

Раненько, 19 листопада 1918 р. приладжено пробойовий потяг у дальшу дорогу. Спереду гармата, яка перша вела бій під Мотовилівкою, під командою сот. Дашкевича, два кулемети і 1-ша сотня піхоти під командою сот. Івана Рогульського. Потяг мав посуватися через перестанок у Глевасі, а далі — на передостанню станцію перед Києвом — у Боярці.

В обхід вислано сотню піхоти з кулеметами під командою сот. Андруха. Пор. Кураха вислано до Попельні, де мав бути склад амуніції, щоб привіз набої до гармат, бо батерія, по бою під Мотовилівкою, мала вже мало набоїв. Потяг рушив до Василькова, а далі довелося їхати поволі і контролювати залізничний шлях, чи де не підкладено міни. Перед перестанком у Глевасі показалася залізнична дрезина з білим прапором, яка їхала на зустріч. Це їхали залізничники з перестанку Глеваха. Вони повідомили, що у Глевасі нема ніяких військ, але перед перестанком Добровольці при відступі розібрали залізничний шлях на яких 100 метрів, а рейки забрали з собою. Потяг заїхав перед перестанок. Телефоном повідомлено станцію Васильків, щоб прислали зараз рейки і фахових робітників до направи шляху. Шлях направлено, але це забрало біля двох годин часу. Потяг рушив уперед, і по полудні, без бою, заїхав на станцію Боярку. На станцію прийшла і сотня під командою сот. Андруха, яка зайняла село Боярку і вийшла на станцію. Залізничні телефоністи повідомили, що Добровольці при відступі у поспіху не зірвали телефонічних дротів і залишили телефонічну сполуку зі штабом на станції Пост Волинський під Києвом, а звідси і з самим Києвом. Повідомили, що чути телефонічні розмови штабу і всякі зарядження Добровольців. При телефоні установлено службу, так що команда СС знала деякі військові зарядження у Києві і на ворожому фронті. Надвечір гармата обстріляла ще станцію Пост Волинський, де був штаб Добровольців. Ця станція є на передмісті Києва. Гармата обстріляла на те тільки, щоб мешканцям Києва дати знати, що Січові Стрільці є вже під Києвом.

На другий день, 20 листопада прибули до Боярки всі стрілецькі ешельони, разом зі штабом СС.

Директорія і Штаб Головного Отамана С. Петлюри залишилися у Хвастові, а потім переїхали до Вінниці.

Пор. Курах і начальник постачання СС сот. Даньків робили всі можливі пошукування за гарматами і набоями. Стрілецькі гармати під’їздили під станцію Пост Волинський, провадили двобій з гетьманським панцерником та обстрілювали велике село Жуляни, яке було обсаджене Добровольцями. Курінь піхоти СС зайняв позиції на схід від залізничного шляху біля Жулян до Дніпра. Стрільці оточили Київ від півдня. Піхота пробувала наступати на найближчі села і передмістя Києва, але натрапила на сильний опір. Зайнято залізничний перестанок у Жулянах, але село Жуляни здобути було тяжко.

Уночі на 21 листопада пор. Курах привіз на станцію Боярку чотири гармати і чотири набійні скрині. Гармашів поділено на дві батерії. Це пішло легко, бо гармашів було багато, вистачало на дві батерії, так, як у Києві за УЦР батерія мала вісім гармат, себто було дві батерії.

Чотири гармати залишено у вагонах, під командою хор. Гриценюка. Вони мали боротися з гетьманським панцерником, це була 1-ша батерія СЮ. Тепер постала 2-га батерія СС з присланими 4 гарматами і 4 набійними скринями. Батерія була у повному складі. Зараз таки 21 листопада вивантажено гармати, коні, і батерія під командою сот. Дашкевича вирушила на фронт. Рушила до села Поштова Віта, щоб станути на позицію з обстрілом Посту Волинського, Жулян і київських передмість. На станції у Боярці залишився сот. Дмитро Бурко з кількома гармашами. Він мав зайнятися постачанням обох батерій.

2 га батерія вирушила в дорогу. Тяжка була ця їзда. Більшість коней, це були верхові коні, незвичні ходити у запрязі, а дотого ще й тягнути тяжкі гармати. Батерійна похідна колона розтягнулася. Мучили ся гармаші, мучилися коні. Коли б так у дорозі в тому часі хтось напав на батерію, то була б дуже прикра справа, на щастя ніхто не нападав. Щойно надвечір батерія дотягнулася до Поштової Віти, де стояла команда куреня із сот. Сушком. Дальше їхати було годі.

Командир батерії дістав інформації у сот. Сушка про положення на цьому відтинку. Виходило з інформації! і по мапі, що найближче село Гатне обсаджене сотнею сот. Чмоли. Піхота цієї сотні тримає фронт на краю лісу на північ. Ліс тягнувся на яких два кілометри від села Гатного, у бік села Жулян і Києва. Поза лісом далі до Жулян і київських передмість були поля. Після тих інформація сот. Дашкевич вирішив переночувати в селі Поштова Віта, а досвіта, доки буде ще морок, виїхати до