Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
Але як тільки лише друга гармата почала їхати назад до третьої гармати, піхота, яка посувалася вперед, захиталася. Деякі піхотинці, а далі і ціла розстрільна направо від шляху почала завертати назад, припускаючи, що коли гармата їде назад, то мусить бути щось недобре. Не помогли знаки гармашів, щоб ішли вперед. Піхота завертала. Тоді гармаші, які були при другій гарматі, вискочили з крісами з вагону, розсипалися в розстрільну набагато спереду перед піхотою і пішли вперед. Це подіяло на піхоту так, що вона завернула і пішла далі вперед. Сот. Дашкевич і хор. Пилькевич скочили до вагону третьої гармати. Друга гармата зачекала на своїх гармашів, які пішли у розстрільну, а далі від’їхала на станцію Мотовилівку, з дорученням, щоб перша гармата, яка була ціле передполудне у бою, під’їхала з набоями знову на фронт.
Третя гармата помчалася вперед. Тепер стояло тяжке завдання, а саме: взяти закрут залізничного шляху. Справа була небезпечна, бо на цілому закруті гармата не могла стріляти уздовж шляху, тобто боронитися від ворожого панцерника. До того цілий бік вагону, де була гармата, гоїятформа з кулеметами і паровіз, ставали доброю ціллю, до якої ворог міг спокійно стріляти, бо гармата не могла йому тоді відповісти.
На самому закруті стояла залізнична будка.
Раптом чомусь ворожий панцерник показався на шляху поза закрутом і хутко зближався до закруту. Можливо, що команда Добровольців, не знаючи, що вислана резерва вже полягла, вислала панцерник, щоб забрав цю резерву і недобитків. Можливо, що довідався від утікачів із фронту, що проти їх панцерника є тільки стрілецька гармата у звичайному, дерев’яному, вантажному вагоні, яку можна рознести одною гранатою. Може команда Добровольців, мимо програного бою, хотіла рознести наостанку зненавиджену стрілецьку гармату, тож і вислала на неї свій панцерник.
Ворожий панцерник хутко мчався до закруту. Стрілецька гармата почала бити гранатами. Панцерник зближався вже до закруту і відкрив свій бік під обстріл. Та ось нагло Граната зі стрілецької гармати скосила телефонічний стовп біля шляху. Стовп упав на рейки перед ворожим панцерником. Він не міг далі їхати, зупинився і тут на добавок дістав ще Гранатою у бік. Панцерник подався назад, щоб більше вже цього дня не стати до бою. Тепер стрілецька гармата пустилася брати небезпечний закрут залізничного шляху. Для безпеки взято під обстріл залізничну будку на самому скруті, бо там могла бути ворожа застава. Друга випущена Граната упала в будку і рознесла її, тоді стрілецька гармата повною парою паровоза опинилася на закруті, а потім виїхала поза закрут. Гармата могла тепер знову стріляти уздовж шляху. Можна було вже взяти під обстріл і саму станцію у Василькові, де стояв ворожий штаб з ген. кн. Святополком-Мірським.
Вечоріло. На станції у Василькові засвітили світла. Це штаб Добровольців поспішно покидав з недобитками станцію. Стрілецька гармата почала обкладати станцію у Василькові шрапнелями і Гранатами. Світла погасли. Стрільці підходили без опору до станції.
Бій під Мотовилівкою був закінчений. На полі бою, де ввесь день кипів завзятий бій, де від досвіта до смерку гуділи гармати, грали кулемети, вибухали ручні Гранати, свистіли крісові кулі, вдаряли шаблі артилерійських вершників, стало тихо. Не було чути і зойків ранених.
Легкі осінні мряки покрили все. Покрили поляглих і зорану Гранатами землю. Вийшов великий місяць на небо і оглядав через мряку ще одно криваве побоєвище, побоєвище, де змагалася самостійність України з усеросійською федерацією.
Побоєвище під Мотовилівкою представляло жахливий вид. Рострільні Добровольців, які рано наступали на мотовилівський ліс і станцію, полягли. В обох ровах залізничного шляху лежали поляглі, а вже недалеко залізничного закруту, де вислана резерва попала під обстріл гармати, лежали поляглі російські офіцери прямо один коло одного. На крилах фронту Добровольців були частини гетьманської сердюцької дивізії, був там полк піхоти і кавалерія, але відступили при перших пострілах, і тільки небагато з них попало в полон.
Лежали і поляглі Стрільці. Направо від залізничного шляху у лісі лежав командир 3-ої сотні СС сот. Микола Загаєвич і декілька стрільців, а по цілому фронті полягло 17 стрільців. На станції у Мотовилівці догоряв смертельно ранений сот. Черник, командант кулеметів Січових Стрільців і командант другого ешельону, який їхав на Мотовилівку. Тяжко ранений сот. Черник інтересувався ввесь час перебігом бою і вмер з відомістю, що Січові Стрільці перемогли.
Втрати обох сторін були дуже різні. У Січових Стрільців поляг лих було двох старшин і 17 стрільців та 20 ранених. У російських добровольців втрати ішли в сотки. Припускали, що поляглих було від 800 до 1000 Добровольців. У бою під Мотовилівкою брав участь цілий загін Січових Стрільців, крім кінноти сот. Бориса. Більше ніякої військової частини у цьому бою не було.
По ворожій стороні були російські офіцерські добровольчі дружини під командою ген. кн. Святополка-Мірського. Такі російські офіцерські дружини були в тому часі організовані по усіх більших містах України. Частина з них виїжджала на Дон до Добровольчої Армії генералів Краснова-Денікіна. Найбільше цих Добровольців було у Києві. Вони то і вирушили проти Січових Стрільців. Складалися майже виключно з офіцерів колишньої царської армії. Ці Добровольці, це була головна сила ворога, яка числом перевищувала сили Січових Стрільців, коли не вп’ятеро то вчетверо. Крім цього на фронті був
