Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

з ним, три особливо таємні деталі із зв'язку, який ішов з краю за кордон через Тешин, були відомі польській поліції ... Тому, що один із тих, хто ці деталі знав, був Я. Барановський, підозріння зради впало на нього ... Автор цих спогадів (Л. Ребет – прим. моя) переказав зміст і причину підозріння за кордон першій особі, яку зустрів. Це була згадана А. Чемеринська, відданість якої боротьбі була неодноразово випробувана. Справу ускладнювало те, що А. Чемеринська була нареченою (а згодом дружиною – П. М.) Я. Барановського і важко було вимагати, щоб вона, будучи певною, що підозріння безпідставне, не сказала про нього Барановському”. („Український Самостійник”, ч. 4, 22 січня 1955 і чч. 5-6, 6 лютого 1955, оп. ціт.).

268

[6] Це потверджує Л. Ребет у цитованому нами творі: „Далі перебувати „на посту” я не міг ... Мґр. Тураш під час одної наради мені сказав, що людей охоплює паніка тому, що я, як виявлений перед поліцією три роки тому, досі не арештований і що дехто побоюється, чи за цим не криється якась провокація ... Я зважився передати керму в руки Тураша ...”

269

[7] М. Ковалюківна була суджена в другому процесі в справі Городка судом присяглих у Львові в червні 1933 р. за переховування учасників нападу і була звільнена разом з Степаном Цапом від вини і кари.

270

[8] Кількість цієї групи членів ОУН була в той час відносно досить велика, бо в наслідок амнестії багатьом засудженим скорочено присуди і в 1935 р. звільнено з в'язниці слідкуючи, з якими людьми вони нав'яззують контакти, щоб по їх слідах викрити керівні осередки ОУН.

271

[9] До цієї групи належав м. ін. автор цієї книжки, д-р П. Мірчук. Він пише: У наслідок призначення якраз Л. Ребета на пост нового Крайового провідника ОУН на ЗУЗ постав деякий спротив серед частини членства ОУН. Важко сказати, що вирішило про призначення якраз Ребєта на пост Крайового провідника. Застановляючись у своїх споминах над генезою провідницького авторитету, Лев Ребет завважує: „Спостерігаємо два елементи, які опісля надали свою добру і фатальну печать ОУН: збірне зусилля багатьох анонімових, відданих та жертовних людей, і персональне капіталізування цих зусиль та жертв формально найбільш відповідальними людьми на рахунок своєї виключної заслуги і справи”. Можливо, що це стосується якраз і того випадку, що осяги праці Ст. Охримовича, Ол. Гасина, Д. Яціва й багатьох інших, завдяки яким стрийська округа ОУН стала в ряді перших, записано на рахунок заслуг Ребета й це теж заважило під час вирішення про призначення його на відповідальне місце в ОУН на ЗУЗ. Три повітові провідники ОУН, які добре знали Ребета з особистої співпраці: провідник львівського повіту – Михайло Копач, провідник стрийського повіту, який був одночасно бойовим референтом стрийської округи. Петро Мірчук-”Залізняк” і провідник миколаївського повіту – Андрій Данчевський-”Демко” відмовилися організаційно підпорядкуватися Ребетові так довго, поки він не дасть доказів, що висунені супроти нього закиди й обвинувачення Провід ОУН розглянув і аж після того призначив його Крайовим провідником ОУН на ЗУЗ.

272

[10] „Світла і тіні ОУН”, стор. 63.

273

[11] Свідчення Володимира Ґерети – „Новий Час” 16. 6. 1937.

274

[12] Сівши на коника революційної радикалізації проти „опортунізму” Крайового Команданта УВО, полк. Сушка, провокатор Роман Барановський мобілізував також колись довір'я до своєї особи й одночасно збирав для себе перегляд однодумців радикалізації, тобто людей з крайньо революційними переконаннями, особливо інтересних для поліції.

275

[13] Копач був у 1933 році арештований і переслуханий аґентами з відділу для українських справ. Через нахабство аґентів їхні зустрічі з Копачем могли бути випадковими – і це організаційний суд брав до уваги. Але вони могли бути також наслідком зобов'язань і домовлень під час ув'язнення Копача. Детайлі були предложені розвідчим референтом Мартинюком організаційному судові. Фактом є, що в час вивозів нотованих поліцією націоналістів до концтабору в Березі, Копач був чомусь „переочений” і залишений на волі.

276

[14] „Новий Час” 8. 6. 1937 р.

277

[15] „Новий Час” 13. 6. 1937

278

[16] 25 липня 1934 року.

279

[17] „Новий Час” 8. 6. 1937, стор. 4.

280

[18] „Новий Час” 15. 6. 1937.

281

[19] Становище ОУН з'ясував В. Ґерета на організаційних сходинах так: „Є вказане, щоб Організація припинила свою діяльність з уваги на близький процес в справі вбивства мін. Пєрацького”. – „Новий Час”, 4. 6. 1937.

282

[20] Факт, що переважна більшість комунарів, проти яких звернулася відплатна акція українських націоналістів, були жидами, пробували використати ворожі українському націоналізмові польські, жидівські, а навіть деякі українські часописи для поширення брехні, що, мовляв, українські націоналісти організують протижидівські погроми. Та всім об'єктивним спостерігачам було очевидним, що провідні кадри комунарів на ЗУЗ на 90% складають жиди. Тому вони падали жертвою відплати не за те, що були жидами, а за те, що були комуністами на послугах Москви.

283

[1] Від серпня до грудня 1935 р. він був в'язнений у Березі Картузькій, а 1-го серпня 1937 року він був арештований у своєму родинному селі Мізунь, де працював у мануфактурному відділі місцевої кооперативи. Його арештовано таки в крамниці, відвезено спершу до Львова, а звідтіля до Дубна на Волині.

284

[2] Цей і наступні розділи є редакційним доповненням.

285

[3] „Діло” від 12.1.1937 р. подає його прізвище як Довжаниця, а від 16.1.1937 р. в новинці про проголошення вироку як Делзанець. Також „Неділя” від 24.1.1937 р. подає, що засуджено: „Іридіона Делзанця та Антона Середу по 3 роки”.

286

[4] „Неділя” від 12.9.1937 р. подає прізвище підсудного: „Кохановський”, „Діло” від 1.9.1937 – „Коханський”.

287

[5] Процес проти Петра Левчука і 12 товаришів закінчився 15 січня 1937 р. присудом рівенського суду. (Стор. 455).

288

[6] За звідомленням „Діла” від 17.12.1937.

289

[6] „Діло” від 13. 1. 1938 р.

290

[7] Цифра неточна: в обидвох рівенських процесах засуджено 10 + 52 костопільців на загальну кару 40.5 + 292 = 332.5 року в'язниці.

291

[9] „Америка”, ч. 123, 28 жовтня 1937.

292

[10] „Америка”, ч. 136, 27 листопада 1937.

293

[1] Термін „Крайовий