Кирило Розумовський - Володимир Іванович Мілько
Окрім того, у 1764 р. в Україні з ініціативи імперського центру було проведено перепис населення. Щоправда, скористатися з його даних Кирило Григорович вже не встиг у зв’язку із завершенням його гетьманства.
До останнього перебування гетьмана в Глухові відноситься і наступний курйозний випадок, який дозволяє нам судити про чесний та добродушний характер гетьмана К. Розумовського. Один український поміщик у результаті несправедливого рішення суду втратив свій маєток і декілька разів подавав письмові скарги, які не доходили до гетьмана. Тоді за порадою свого знайомого він вирішив через сад таємно проникнути до палацу Кирила Григоровича і чекати його появи. За словами того ж приятеля, граф К. Розумовський зазвичай після обідньої перерви виходив у сад і грав з друзями у більярд або займався іншими розвагами. Але даремно обманутий поміщик чекав, сховавшись у сінях, боячись натрапити на гетьманського камердинера замість К. Розумовського, двері не відкривалися, ніхто не з’являвся. Нарешті поміщик почув шум у кабінеті гетьмана і по важкій ході впізнав його власника. Переляканий прохач чекав появи Кирила Григоровича, але ніяких звуків більше не було. Та зненацька шум знову пролунав поблизу самісіньких дверей, і поміщик, не зволікаючи, нагнувся до порога та просунув крізь щілину свою чолобитну. Раптом документ зник і через певний час з’явився знову.
Поміщик схопив аркуш і кинувся навтікача. Розгорнувши папір, він побачив, що гетьман своїм розпорядженням не лише повернув йому втрачений маєток, а й відшкодував всі збитки та витрати, пов’язані з судовим процесом. Пізніше у гетьмана К. Розумовського його наближені спитали, хто привів цього прохача до нього. «Ніхто», – відповідав той. А на питання, де він його побачив, гетьман сказав: «Ніде, чолобитна сама перелізла через поріг».
Кирило Григорович, перебуваючи в останній раз в Україні у статусі гетьмана, звернув увагу і на процес вербування нових уланських полків, що розпочався на кордонах України. Так, у 1764 р. до проекту створення Новоросійської губернії на розгляд імператриці Катерині ІІ додавався проект формування поселенського кавалерійського полку, озброєного піками і названого уланським, на зразок назви, що була поширена в інших європейських державах. Губернатор новоствореної губернії О. Мельгунов з особливим завзяттям взявся за справу і почав переманювати задніпровських козаків до цього пікінерського полку. Це вербування спочатку спричинило численні конфлікти між новонабраними солдатами і гетьманськими козаками, а потім і відкритий бунт, після того як пікінерів почали навчати стройовій службі. Цей конфлікт дійшов аж до Петербурга, викликавши обурення серед столичних сановників. Але до розгляду цього питання та конфлікту навколо нього справа не дійшла. Новини з Гетьманщини про задум графа К. Розумовського зробити гетьманство спадковим для свого роду викликали неабиякий гнів імператриці Катерини ІІ. Саме ця ініціатива гетьмана і поклала початок кінцю кар’єри Кирила Григоровича як гетьмана України (як виявилося, останнього в історії України XVIII ст.).
Загалом, незважаючи на численні реформи та зміни, проведені К. Розумовським, як політик гетьман отримав далеко не позитивну оцінку у деяких своїх сучасників. Так, шотландський дипломат Дуглас, акредитований у Санкт-Петербурзі, писав: «Це людина симпатична, з нахилом до доброго життя, за нього він віддасть усе. До великих справ ця людина нездатна». Його підтримує також інший шотландський дипломат Деон де Бомон: «Гетьманський уряд міг би мати дуже великі політичні наслідки, якби його посідала амбітна людина. Гетьман бо се вождь козаків, численної нації, що за часів якоїсь кризи може зробитися страшною силою. Петро Великий, хоч і був великим деспотом, проте не зміг уникнути козацького повстання. На щастя Росії, теперішній гетьман – людина лагідна і, як оповідають, не має стільки розуму, щоб задумати, реалізувати й підтримати якийсь політичний проект».
Кирило Розумовський та імператор Петро III. Змова Катерини ІІ
Перебуваючи у Батурині і будучи досить впливовою особою при імператорському дворі, гетьман Кирило Розумовський водночас пильно стежив за політичним життям, яке вирувало у північній столиці імперії, прагнучи брати у ньому безпосередню участь. Так, прибувши до столиці наприкінці 1761 р. (у зв’язку зі смертельною хворобою імператриці Єлизавети Петрівни), гетьман України після її кончини опинився в найближчому оточенні нового імператора Петра III.
Ще перед смертю Єлизавета Петрівна, як переповідають сучасники, нібито покликала до себе свого наступника царевича Петра ІІІ та попросила його не ображати і підтримувати своїх вірних дорадників О. Розумовського та І. Шувалова. У відповідь тоді ще великий князь, майбутній імператор Петро III, розчулившись, пообіцяв виконати прохання помираючої.
При зміні правління про від’їзд гетьмана К. Розумовського в Україну не могло бути і мови. Тому до Глухова із повідомленням про вступ на престол нового імператора Петра ІІІ помчав гетьманський посланець.
Але як кажуть у народі: «обіцянка – цяцянка». Перші дні царювання нового імператора Петра ІІІ були для Кирила Григоровича далеко не безхмарними. На той час він мав дружні стосунки із канцлером О. Бестужевим-Рюміним, який конфліктував із майбутнім імператором аж до самої смерті імператриці Єлизавети Петрівни та виступав проти засилля німців (яких обожнював новий імператор), у всіх сферах тогочасного російського державного життя. Тому ставлення Петра ІІІ до гетьмана К. Розумовського було досить прохолодним.
До всього додалося ще і очікування визначення своєї подальшої долі, адже у ті часи була поширеною практика заслань та переслідувань, які застосовували зазвичай нові російські володарі скіпетра до улюбленців своїх попередників. «Из всех русских вельмож, – писав у приватному листуванні граф Г. Брюль, – достойнее всех себя показал фельдмаршал Разумовский, брат гетьмана. После кончины императрицы он поверг к стопам нового монарха все свои знаки отличия, испрашивая как единственную милость оставить за собой из всего огромного имущества только одно имение в Малороссии, где бы мог он провести остаток своих дней». Але імператор Петро ІІІ не лише милостиво задовольнив прохання старшого Розумовського, а й підтвердив всі нагороди і маєтності, які той отримав від імператриці Єлизавети Петрівни, з якою у нього був таємний шлюб, і у подальшому постійно його підтримував. Після смерті дочки Петра І граф О. Розумовський покидає політичні справи й світське життя імператорського двору, оселившись у Анічковому палаці, у Петербурзі, де його інколи відвідував новий імператор.
А Кирило Розумовський відразу після приходу до влади Петра ІІІ опинився у найближчому оточенні нового імператора. «Гетман постоянно ходит при особе государя», – писав той же граф Г. Брюль. З цього приводу у Петербурзі пліткували, що Петру ІІІ просто подобається насміхатися над незграбністю графа К. Розумовського, проводячи з несхильним до військової справи
