Наречена Шульца - Агата Тушинська

Спочила на ґданському цвинтарі Серебрище[237], у могилі, яку викупила собі багато років перед тим, одразу після війни.

Доля малюнків, які роками берегла, залишається невідомою.

Портрет на її надгробку склеєний з двох фотографій. Перша — це Вона. Друга… помітно відрізняється… Може, це Він. Бруно?

Юна завжди була для мене найтаємничішою серед жінок Бруно Шульца. Потрібна уява, аби вивести її з тіні. Аби проникнути через забуття, на яке вона сама себе прирекла.

Вона таїлася, тому іноді складно було створити її образ.

Портрет Юни будую як з її власної, по роках відтворюваної пам’яті та пам’яті свідків її життя, так і з припущень і підказок уяви. Понад двадцять років після її смерті повертаю Юну до життя у складних стосунках з мистцем, який так сильно відрізнявся від неї. Іноді межі між вигадкою і реальністю стираються, у фактів „виростають крила”. Сподіваюся, що це допомагає краще зрозуміти характер цього непростого зв’язку.

Чимало людей долучилося до будування мого образу.

Дякую Бєті Фіцовській (та Фондові ім. Єжи Фіцовського) за перше і найважливіше натхнення. Без нього не було б цієї книжки. Листи Юзефіни Шелінської до Єжи Фіцовського, які передала мені Бєта, стали одним з найістотніших джерел цієї історії. Поруч з багатими матеріалами з архіву Фіцовського, який довгими роками невтомно реконструював долю автора „Санаторію під Клепсидрою”.

Еві Піскуревич з бібліотеки Варшавського університету — янголові-охоронцеві цього архіву — дякую за провідництво в його лабіринті та надійну підтримку в усіх архівних пошуках.

Свої таємниці мені відкривали архівалії у Львові, Ґданську, Варшаві. Це завжди супроводжувалося неоціненною допомогою працівників цих установ: Головного львівського архіву, Ґданської університетської бібліотеки (раніше Вищої педагогічної школи), Головного архіву статистичного управління та Головної лікарської бібліотеки.

У пригоді стала мені також пам’ять інших. Дякую учням Бруно Шульца за подорожі в минуле, які повертали присмак колишнього дрогобицького життя моїх героїв. Це були:

Мариля Бірман (Тель-Авів), Зеев (Вілек) Фляйшер (Беер-Шева), Абрам Гауптман (Тель-Авів), Зоф’я Левікова (Варшава), Цві Оренштайн (Тель-Авів), Єжи Пілецький (Вроцлав).

Альфредові Шраєру [прізвище в жалобній рамці. — Прим. верстальника.] (Дрогобич) висловлюю особливу вдячність не лише за багатогодинні розмови, але й за надання безцінних документів та фотографій.

Ґданським співробітницям Юзефіни Шелінської завдячую наближенням мені постаті їхньої керівниці та тим, що поділилися зі мною багатьма невідомими деталями з її життя. Александрі Бейович дякую за спогади про її пізню зустріч з Шелінською та за творчі дискусії. Дороті Абрамович з „Балтійського щоденника” — за прихильність.

Скористалася ідеями професорів літератури: Малґожати Сморонґ-Ґольдберґ (Париж), Давида Ґольдфарба (Нью-Йорк), Єжи Яжембського (Краків), Станіслава Росєка (Ґданськ), історика культури і мистецтва Мирослава Супрунюка (Торунь). А також — сексолога Збіґнєва Іздебського та психіатра — професора Бартоша Лози.

У цій кількарічній пригоді важливими були місця, без яких мені було б складно відтворити мапу життя Шульца та Шелінської. Передусім Дрогобич та околиці, а також Львів, сусідній Янів (тепер Івано-Франкове), Ґданськ (Верещ), Тлень і колишня Варшава. Дякую провідникам цими територіями, особливо Барткові Міхаловському за повну несподіваних відкриттів мандрівку до України. І Вірі Меньок за гостинність у самому Дрогобичі.

Друзі, як зазвичай, підтримували мене й додавали сил. Дякую неоціненним Шарон Канак, Йоанні Кантор Мартинуській і Марті Рушецькій.

Слова особливої вдячності Єжи Журкові — за допомогу, терпіння й віру в мене.

Батькам — за присутність.

Дякую Бранці Стоянович із Загреба, завдяки якій зрозуміла, що всі ми — „шульцоїди”, які подорожують до Дрогобича у пошуках (заздалегідь безрезультатних) Цинамонових крамниць…

• Aleksandra Bejowicz, Zerwane zaręczyny z panną J. w: Teatr pamięci Brunona Schulza, pod redakcją Jana Ciechowicza i Haliny Kasjaniuk, Gdynia, 1993

• Архів Єжи Фіцовського

• Wiesław Budzyński, Miasto Schulza, Warszawa, 2005

• Wiesław Budzyński, Schulz