Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії - Василь Степанович Кук

Була в нього ще одна риса. Строго дотримувався у всьому військової дисципліни, не терпів розхлябаності. Вимагав порядку й акуратності від інших. Декому такий стиль життя не подобався, і називали це “капральщиною”. А в підпіллі така “капральщина” була просто необхідна, вона створювала лад у всіх справах.

Національно-визвольна боротьба 1940–1950-х рр. увійшла в історію українського народу як величний, героїчний подвиг. У цій боротьбі загинули сотні тисяч найкращих, найвірніших синів і дочок України. На традиціях цієї боротьби виросло нове покоління борців-шістдесятників, а нині відроджується незалежна Українська держава. Велика заслуга в цьому славної пам’яті генерал-хорунжого Романа Шухевича. Вічна слава Героям, які віддали життя своє за волю і державну незалежність України.

ШТАБ-КВАРТИРИ ГОЛОВНОГО КОМАНДИРА УПА

Штаб-квартири Командира або місця постою, чи, як у підпіллі конспіративно називали, “хати”, постійно змінювались у залежності від потреб керівництва, вимог конспірації та конкретних дій репресивних органів, а також від загальної окупаційної політики щодо населення. Одні вимоги до організації хат були за польської окупації, інші — за німецької й цілком особливі — під час російсько-більшовицької. Під словом “хата” слід розуміти конспіративне помешкання, домівку підпільника, у якій приходилось командирові перебувати й працювати. У такій хаті найчастіше була ще й добре замаскована криївка, де зберігалась запасна зброя й амуніція, медикаменти, гроші, нелегальна література, канцелярське приладдя, харчові запаси тощо.

Перебування підпільників у криївках стало необхідним, коли органи совєтської безпеки почали застосовувати масові облави й тотальні перевірки населених пунктів та лісів. Для життя криївки використовувались переважно зимою. За німецької окупації командир перебував переважно в лісі або жив нелегально в місті за фальшивими документами.

У серпні 1944 року, під час наступу совєтської армії на німецькому фронті, Роман Шухевич перебував із відділом кіннотників у селі Улашківці над рікою Серет на півдні м. Чорткова. По Серету проходила тоді лінія російсько-німецького фронту. Командир сюди прибув із метою перейти фронт і потрапити в тили совєтської армії. Тут були також дві його зв’язкові — Галина Дидик і Катруся Зарицька (за спогадами Г. Дидик).

Роман Шухевич та Осип Дяків

Роман Шухевич та Осип Дяків

Літом і восени цього ж року та зимою 1944–45 рр. Командир проживав у Бережанському та Козівському районах, в околицях сіл Бишки — Потік — Конюхи — Августівка — Жуків — Рай. Заїздив і до Підгаєцького району. Тут у с. Волощина, в домі Осадци, та у лісі за селом Командир літом 1945 р. зустрічався зі мною та з окружним провідником ОУН Михайлом Хомою — “Обухом”. Ми тоді також разом побували у с. Криве Козівського району Тернопільської області, де мали розмови з провідником ОУН Подільського Краю — Петром Шанайдою — “Данилом” та з членами цього проводу.

ХАТА В с. АВГУСТІВЦІ

У той час Командир “Тарас Чупринка” мав хату з криївкою у с. Августівці на Бережанщині. Про це розповів мені зв’язковий Командира Григорій Каня. Він народився 1921 р. у с. Черниця Брідського р-ну Член ОУН з 1938 р., з 1941 р. — зв’язковий провідника ОУН на ЗУЗ Романа Кравчука на Волинь, до м. Кремінця. У 1943 р. Р. Кравчук відправив друга Каню у розпорядження Р. Шухевича, який тоді перебував у Бібреччині. До серпня 1944 р. він був зв’язковим від Головного Командира до провідника Р. Кравчука. У середині серпня 1944 р. Шухевич відправляє командира боївки своєї охорони Івана Когута — “Бродича”, Ярослава Бігуна — “Чада” і Григорія Каню — “Бистрого” збудувати криївку в с. Августівка Бережанського району (це село поряд із селами Бишки, Конюхи). Криївку збудували в господарстві рідного брата “Бродича” Петра Когута. У цій криївці Командир перебував з осені 1944 р. до весни 1945 р. Періодично виїздив на різні зустрічі, а весною криївку залишив і більше сюди не повертався.

Петро Когут був тоді у станиці ОУН с. Августівки господарчим, обов’язком якого було матеріальне забезпечення відділів УПА (харчові продукти, одяг, взуття). Для їх зберігання він мав невеличку хатню криївку-магазинчик. За три метри від неї була збудована криївка для Командира. Ось як він писав: “Вхід до криївки був із хати. У кімнаті відкидався камінь, що служив за покришку, і відкривався вхід до льоху. Звідси йшов прохід довжиною біля десяти метрів до криївки. Приміщення криївки мало чотири метри в довжину, три метри в ширину й висоту в ріст людини. Стіни були оббиті килимами, а підлога встелена дошками. Були тут ліжка, стіл, крісла. Над стелею криївки був шар землі товщиною до півтора метра. Посередині подвір’я росла груша, що мала дупло до самого низу й служила вентилятором повітря і для встановлення радіоантени”.

“До цієї криївки, — розповідає друг Каня, — ми з “Борисом” вернулися з Рогатинщини на початку травня 1945 р. Під жнива (у серпні) приснився мені сон, що вхід до криївки завалився. І ми з “Борисом” покинули криївку й пішли в поле. Тим часом до криївки повернулися “Чад” і “Рибак”. Уранці зв’язкова “Маруся”, яку арештувала більшовицька поліція, привела до криївки спецгрупу НКВД. “Рибак” застрелився, а “Чад” здався, став зрадником і повів спецгрупу до с. Рай біля Бережан, де була друга криївка Командира Шухевича, але Командира там не було”.

Як це так сталось, що зв’язкова “Маруся”, вона ж “Наталка”, а її справжнє ім’я — Стефанія Галушка із с. Бишок, зрадила і привела енкаведистів до криївки в с. Августівці? Про це є досить точне донесення майора НКВД Соколова генерал-майору Горшкову від 3 січня 1945 р. у м. Чортків про організацію й діяльність провокаційних спецгруп НКВД:

“У той час Бережанським РО НКВД була затримана зв’язкова “Наталка”, яка на допитах зізналась, що вона зв’язкова обласного провідника “Нестора”. При спробі втекти з КПЗ застрелила з пістолета міліціонера, який її охороняв, і, як видно з інформації, фігура була цікава.  […] Вона давала такі свідчення, що жодних оперативних заходів за ними провести було неможливо. Ясно було, що вона брехала, приховуючи щось важливе. […] На допитах у Чорткові вона також нічого суттєвого не сказала. […] Прибувши до Бережан, я вирішив вчинити з нею так, щоб зробити видимість її вербовки (у сексоти), дати їй завдання убити “Нестора”. Я був переконаний, що вона від нас утече, й тоді, коли буде від нас утікати, затримати її під виглядом СБ (ОУН) і допитувати вже як сексотку (НКВД).”

“Наталка”, вона ж і “Маруся”, мужньо трималась під час допитів на слідстві, не видала жодної таємниці, але стала трагічною жертвою підлих більшовицьких провокацій. Такі методи більшовицької влади проти учасників національно-визвольної боротьби завдали великої шкоди