На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов

— Що ви пропонуєте?

— Насамперед — очистити квартал від охорони. Хай усі ввійдуть сюди й підстерігають його тут. У нього посвідчення військового кореспондента.

Шульц пильно подивився на Мехті й кинув через плече:

— Макс!

До нього підбіг високий чепуристий офіцер.

— Чого зволите, пане майор?..

— Негайно зніміть усю охорону. Всім увійти сюди. Офіцерів і молодших офіцерів до мене!

— Слухаю!

Коли Макс пішов, Шульц знову повернувся до Мехті. На обличчі в нього з'явився хижий вираз:

— А що, пане Краус, як ви обдурите мене?.. Може, ви вже продалися партизанам, га?..

— Пане Шульц! — з відчаєм у голосі сказав Мехті. — В нашому розпорядженні лише сім хвилин! Подумайте ж, коли б я хотів обдурити вас, мені нічого було б приходити сюди!..

— Це так… А що це у вас у сумці?..

— Перевірте: вона порожня. Вибухів у місті мені поки що не довіряють.

— Що ж ви повинні були робити?

— Відвертати увагу!.. Розумієте?.. Знову ж ця гра в кількох Михайлів. Один в одному місці, другий в іншому.

До них підійшли офіцери. Шульц розставив людей по друкарні. Машина гестапо запрацювала на повний хід.

Шульц розумів, що він нічого не втрачає, якщо навіть цей француз і обдурює його. Втекти йому не вдасться: за ним стежитимуть.

— Макс! — знову покликав Шульц. — Майдан вільний?

— Так, пане майор!

— Гаразд. А тепер негайно йдіть на віа Фортуна. Ви знаєте по кого. Він нам може знадобитись.

«Невже по Карранті? подумав Мехті. — От було б добре, коли б він приїхав сюди до вибуху!..» Шульц звернувся до Мехті:

— Ідіть!

Неймовірних зусиль коштувало Мехті в цю хвилину приховати свою радість і хвилювання та прибрати діловитого, заклопотаного вигляду. Він вийшов на спустілий майдан і квапливо попростував темною вулицею.

… У друкарні стояла напружена тиша. Машини були зупинені. Передбачливий Шульц затримав випуск чергового номера газети і звелів лишити полосу для повідомлення про те, що спіймано партизанського розвідника.

Передбачливість Шульца сягала ще далі. Він послав слідом за «французом» двох есесівців, суворо наказавши їм не спускати з нього очей, але так, щоб француз навіть не підозрівав про це.

Шульц був помітно збуджений.

І раптом усе розсипалося на порох.

Карранті, який виявився ще більше підозріливим, терміново подзвонив Шульцу й порадив якнайшвидше залишити друкарню. Він говорив так переконливо, що Шульц мовчки застиг з телефонною трубкою в руці. А опам'ятавшись, вилаяв себе ідіотом і, забувши дати розпорядження про обшук друкарні, перший кинувся тікати довгим коридором до виходу.

Вибух застав Шульца в прохідній. Порівняно з тими, хто лишився в друкарні, він відбувся легко: йому відірвало праву ногу.

… Стоячи в підворітті, Вася бачив, як мимо поквапливо пройшов Мехті. Через кілька секунд у тому ж напрямі подалися два есесівці. Вася вийшов з підворіття і попростував за ними. Есесівці вже наздоганяли Мехті, коли пролунали постріли Васі. Обидва німці впали.

Схопивши автомат убитого, Вася кинувся бігти в тому напрямі, куди пішов Мехті. Повз нього просвистіли дві кулі і з дзенькотом врізалися у вікна будинку навпроти. Вася впав на тротуар і поповз. І тут чиясь дужа рука схопила його за комір шинелі, підняла, потягла за собою в підворіття з високою аркою.

— Живий? — почувся гарячий шепіт Мехті.

— Живий! — відповів Вася.

— Мерщій за мною, не відставай! Що це ти тягнеш?

— Автомат… Тобі…

Мехті взяв із рук Васі автомат, і обидва побігли через прохідний двір до воріт, що виходили на іншу вулицю. Позаду гриміли постріли. Лишатися в дворі не можна було. Але не можна було й вибігти на вулицю: по ній мчали на мотоциклах гітлерівці. Вулиця була вузька, і мотоциклістам доводилось їхати один за одним. Вася й Мехті влипли в стіну поруч з ворітьми. Мотоциклістам, здавалося, не буде кінця-краю. А в дворі вже з'явилася група гестапівців. Треба було щось робити. Коли мимо проїжджав останній мотоцикл, Вася вискочив на вулицю, скочив на мотоцикліста, підім'яв його під себе і кинув на брук: мотоцикл зробив крутий поворот і став упоперек вулиці. Все це було справою однієї секунди. Біля мотоцикла зав'язалася відчайдушна боротьба. Мехті поквапився на допомогу Васі. Пострілом в упор він порішив гітлерівця.

— В коляску! — крикнув Мехті Васі. Сам він скочив у сідло, схопився за руль, натиснув ножну педаль. Заторохтів, забухикав мотор. Відштовхнувши труп німця, Мехті розвернув мотоцикл і включив швидкість. Решта мотоциклістів, почувши постріли, повернули назад і кинулись слідом за партизанами. З воріт, звідки нещодавно вибігли Мехті й Вася, по них почали стріляти гестапівці.

Вася зручніше вмостився в колясці й у відповідь відкрив огонь по націстах. Різкий, дошкульний вітер шмагав Мехті в обличчя. Одна з ворожих куль збила з нього картуза, швиргонувши його в коляску мотоцикла.

Мехті виїхав на дорогу, що вела в Опчину: цією дорогою віз їх одного разу Сільвіо. Націстам, очевидно, було наказано піймати партизанів живцем: вони стріляли в колеса мотоцикла. Вася перестав відстрілюватись: треба було берегти патрони…

Ось промелькнув ліворуч знайомий будинок Марти Кобиль, і раптом зовсім стемніло. Тунель!.. Коли вони вирвалися з тунелю, далеко попереду замиготіли фари мотоциклів і грузовиків. Партизанів обходили… Не довго думаючи, Мехті круто повернув праворуч (там був крутий спуск до виноградників), і вони полетіли вниз… Саме полетіли. Колеса мотоцикла іноді ледве торкалися землі; вони підстрибували, знову опускалися на вузьку кам'янисту стежку… Найменша необережність, і мотоцикл зірвався б у безодню. Мехті доводилося гальмувати. Папісти, залишивши нагорі свої мотоцикли, спускалися вниз і вже наздоганяли партизанів.

— Мехті! — вигукнув Вася. — Треба стрибати. Вони вже близько.

— Не можна, Васю!