Атлантида - Девід Гіббінс
— Ось, можливо, це дасть нам підказку?
Він нахилився вперед, так, що його обличчя опинилося лише в кількох дюймах від мумії, й обережно здмухнув з папіруса пил. Між текстом і рисунком значилось якесь слово, написане грецькими літерами, більшими за решту.
— Гадаю, я можу прочитати це, — пробурмотів Гібермаєр. — Візьми з моєї задньої кишені записник і записуй те, що я тобі диктуватиму.
Дівчина так і зробила. Вона присіла біля труни та підняла олівець, утішена тим, що Гібермаєр упевнений у її вмінні транскрибувати.
— Гаразд, почали. — Директор помовчав і підніс лупу. — Перша літера — «альфа». — Він трохи повернув ліхтар, щоб краще було видно. — Потім «тау». Потім знов «альфа». Ні, закресли це. «Лямбда», потім іще одна «альфа».
Попри те, що в ніші був затінок, його чоло знову стало мокрим від поту. Він трохи відсунувся, щоб крапля раптом не впала на папірус.
— «Ню». Потім знову «тау». Потім, гадаю, «йота». Так, «йота». І остання літера. — Не зводячи очей з папіруса, Гібермаєр узяв з таці невеликий пінцет і за його допомогою підняв частину тканини, що прикривала кінець слова, а потім знову злегка подмухав на текст.
— «Сігма». Так, «сігма». Це все. — Гібермаєр випрямився. — Тож що маємо?
Насправді він упізнав слово, щойно його побачивши, але розум відмовлявся визнати те, з чим зіткнувся. Це перевершувало всі найсміливіші мрії; це була версія, яка настільки нагадувала фантазію, що більшість учених просто не схотіли б розглядати її.
Удвох з Айшею вони приголомшено дивилися на записник, не в силі відірвати очей від єдиного затранскрибованого слова й забувши про все інше.
— ArXavrio. Атлантида, — ледь чутно вимовив Гібермаєр.
Він відвернувся, поблимав очима й знов обернувся до труни. Слово й досі було тут. Думки Гібермаєра закрутитися колесом: він гарячково згадував усі можливі варіанти та сам намагався спростувати їх.
Роки наукової роботи підказували йому, що починати слід із найменш суперечливих засновків, тобто спершу узгодити знахідку з узвичаєною системою поглядів.
Атлантида. Гібермаєр звів очі догори. У давнину історія цієї країни могла становити заключну частину міфу про створення світу: вона оповідала про часи, коли епоха велетнів змінилася епохою людей. Можливо, папірус містив переказ про цей легендарний золотий вік, про Атлантиду, що була міфом, а не історією.
Гібермаєр подивився на труну й мовчки похитав головою. Це не могло бути правдою. Місце, дата — все спростовувало цю гіпотезу. Збіг обставин виявився б неймовірним. Інстинкт ніколи ще не зраджував директора, і тепер голос цього інстинкту лунав іще гучніше, ніж завжди.
Знаний, здавалося б, передбачуваний світ фараонів і мумій, жерців і храмів розсипався просто на очах. Гібермаєр згадував величезні зусилля, докладені до реконструювання сивої давнини: невже вони були марними?
«Як дотепно! Верблюд, може, буде відповідним за найбільшу археологічну знахідку всіх часів і народів», — подумалося Гібермаєрові.
— Айше, я хочу, щоб ти це підготувала для негайного підняття. Наповни порожнину піною та закрий труну. — Він знову відчув себе головою археологічної експедиції, і величезна відповідальність за зроблене відкриття прийшла на зміну хлоп’ячому збудженню перших хвилин. — Нехай це сьогодні ж покладуть на вантажівку та відправлять до Александрії. Ти маєш супроводжувати цей вантаж. Організуй збройний супровід, але нічого незвичайного — я не хотів би привертати зайвої уваги.
Вони завжди пам’ятали про загрозу, що походила від сучасних розкрадачів гробниць: мародери та злодії, які чаїлися в дюнах довкола місця розкопок, були готові на все, щоб викрасти щось старовинне та вартісне.
— І ще одне, Айше, — дуже серйозно додав Гібермаєр. — Я знаю, що можу довіряти лише тобі. Сподіваюся, що ти не прохопишся про це ані слівцем ні перед ким, навіть перед нашими колегами, членами експедиції.
Залишивши Айшу в гробниці, Гібермаєр почав підійматися драбиною. Безмірний драматизм відкриття раптом вилився у величезну втому. Він перетнув місце розкопок, трохи похитуючись під палючим сонцем і забувши про робітників, які справно чекали на перевірку своєї роботи. Зайшовши до власного намету, директор знесилено опустився на стілець перед супутниковим телефоном. Витерши піт з обличчя та декілька хвилин посидівши із заплющеними очима, Гібермаєр змусив себе заспокоїтися та увімкнув апаратуру. Він набрав номер і невдовзі почув відповідь. Спочатку в навушниках стояв тріскіт, але Гібермаєр наладнав антену, й шуми зникли.
— Вітаю вас, ви зателефонували до Міжнародного морського університету. Чим я можу вам допомогти?
Гібермаєр відповів миттєво, його голос був хрипким від збудження:
— Привіт, це Моріс Гібермаєр, я дзвоню з Єгипту. Це дуже важливо, негайно з’єднайте мене з Джеком Говардом.
3
Води старої гавані тихо бились об берег, кожна хвиля несла з собою купи водоростей. На іншому боці бухти ворушилися, виблискуючи на полуденному сонці, ряди рибальських човнів і катерів. Джек Говард підвівся та підійшов до парапету. Його темне волосся ворушив вітерець, а бронзове від засмаги обличчя свідчило, що не один місяць він провів у морі, шукаючи затонулі кораблі бронзового віку. Джек притулився до парапету і вгледівся у блискучу воду. Колись це була антична гавань Александрії, що своєю пишнотою сперечалася з самими Карфагеном і Римом. Звідси відпливали каравани кораблів, вантажених зерном, широких торговельних суден, що несли багатство Єгипту мільйонному населенню Риму. Звідси ж заможні купці везли скрині із золотом і сріблом через пустелю, до Червоного моря і далі. В обмін надходили скарби Сходу: ладан і лазурит, сапфіри й панцери черепах, шовк та опіум, які привозили звитяжні мореплавці, наважившись на небезпечну подорож з Аравії й далекої Індії.
Джек подивився на масивне кам’яне підложжя, розташоване в десятьох метрах. Дві тисячі років тому це було одне з чудес світу — знаменитий Фароський маяк. У 285 році до нашої ери, за 50 років після того, як Александр Македонський завоював Єгипет, маяк заклав Птоломей Другий. Він здіймався на сто метрів вище за Велику піраміду в Гізі. Навіть сьогодні, більш ніж через шість століть після того, як маяк обвалився внаслідок землетрусу, його підвалини залишались одним із чудес античності. Мури було використано в будівництві середньовічної фортеці, яка тепер служила за головну будівлю Александрійського інституту археології, центру досліджень Єгипту греко-римського періоду.
Залишки маяка й досі лежали на дні гавані: під поверхнею води видніла величезна купа кам’яних блоків і рештків колон упереміш із розбитими статуями царів і цариць, богів і сфінксів. Джек особисто відкрив одну з найбільш вражаючих статуй — колосальну скульптуру, що, розколота, ховалася на дні. Щось схоже описав англійський поет Шеллі у своїй поезії, присвяченій Озімандіасу, Цареві над
