Північна Одіссея - Джек Лондон
Й далеко за межами «північного» етапу були створені два цикли про Смока Беллю — добротні новели відверто розважального характеру.
Північна тема, якою б важливою не була, — далеко не єдина у творчості Лондона 10-х років XX століття. Він успішно розвиває морську тематику, започатковану юнацькими творами, й у 1904 році з'являється його перший вдалий роман «Морський вовк» — саме на цю тему. Пригодницький за формою, він сповнений вагомим соціофілософським змістом, утіленим, насамперед, в образі головного героя капітана Ларсена, носія первісних вітальних сил і переконаного індивідуаліста. Також письменник видає дві збірки на сюжети, підказані авантюрами юності: «Оповідання рибного нагляду» (1905) і вже згадувана «Дорога» (1907). Не входить до північного циклу й збірка «Кругловидий» (1906), хоча дія найкращої з її новел відбувається на Півночі.
«Каньйон з Чистого Золота» є маленьким шедевром Джека Лондона. В цій новелі оприявнюється нове розуміння письменником взаємин природи й людини: природа жива і беззахисна, небезпеку становить людина, байдужа до її краси. Наповнена плином — кольорів, звуків, форм, — ніжна, з округлими формами, невелика долина постає живою істотою і втіленням жіночого начала. Її тендітність підкреслює й обрамлює суворий пейзаж гір Півночі, яка завжди у Лондона асоціювалася з чоловічим началом. Умовну ідилічність жанрової картинки увінчує поява оленя, але й такий тривіальний хід не робить її фальшивою. Золотошукач, що порушує цю ідилію, виглядає істотою з іншого виміру, що засвідчують його безбарвне волосся й одяг, важкі черевики, різкі рухи й гучний голос. Його сповнює життя, але іншого модусу: його діловитість і цілеспрямованість створюють повний контраст «дрейфуванню», щасливо-бездумному існуванню, який є духом ідилії. Іронією звучить псалом, що співає золотошукач, не здатний прийняти «божий світ». І що цікаво, образ золотошукача з його ясно-синіми очима, кмітливістю і завзятістю мав би викликати симпатію, коли б іншим був контекст. А зараз він зневажливо уподібнюється слимакові, що «загиджував красу своїм бридким слідом».
Іншого змісту й характеру книга нарисів «Люди Безодні» (1903), в якій зафіксовано соціологічне дослідження Іст-Сайду, бідняцького району англійської столиці, яке Лондон здійснював, сам перетворившись на робітника, влітку 1902 року. Вона розпочала урбаністичну тему в його творчості, результатом чого стали не лише кілька романів, серед яких найвагоміший «Залізна п'ята», а й багато новел, що увійшли до пізніше упорядкованих збірок. Цю книгу можна назвати одним з перших і кращих зразків документальної прози, яка великого розвитку набере в американській літературі середини XX століття. Вона заснована на фактах, які збирав і ретельно описував автор, вкладаючи при цьому глибоке співчуття до людей міського дна, жертв соціальної несправедливості. Написана в період захоплення соціальним дарвінізмом, вона дає «наукове» пояснення класовому розшаруванню: у безодні опиняються ті, хто не має снаги до життя, а сильні й життєздатні виходять на поверхню. Певним чином вона перегукується з «Машиною часу» Герберта Веллса, в якій ідеться про безрадісні перспективи класового поділу суспільства. У Безодні, стверджує Лондон, Британія виплекала нову расу: чахлу й безсилу, і робить рішучий висновок: «Набагато краще бути народом дикунів і самітників, жити в печерах і самовільно захоплених місцях, ніж бути народом машин та Безодні». Протиставлення міста й життя на лоні природи є однією з констант творчості Лондона, змінювалося лише наповнення другої частини опозиції: Аляска, сільська ідилія, морські пригоди тощо.
Указаний концепт книги відчутно вплинув і на ідейний зміст оповідання «Відступник» (збірка «Коли боги сміються», 1911). Джонні — типова істота Безодні, її концентроване втілення: «викривлена, малоросла і безіменна форма життя, що дибала, як хвора мавпа, теліпаючи обвислими руками, — сутула, вузькогруда, гротескна і страшна». Ескапістський вчинок цього персонажа виглядає в контексті новели єдино вірним. Ким стане Джонні — волоцюгою, гобо? Та поки важливо одне: врешті-решт він бачить сонце, відчуває прохолоду трави і дерев, а значить, повертається до органічного для людини середовища.
Соціологічне дослідження у міських нетрях ляже в основу сюжету кількох пізніших оповідань Лондона, в чому не можна не відчути відлуння «Людей Безодні». Так, «Презумпція невинуватості» (збірка «Народжена серед ночі», 1913) є дотепним оповіданням про соціолога, який у своїй каліфорнійській Аркадії пише наукові праці «про робітництво і населення міських нетрищ», та коли потрапляє до робітничого кварталу свого дитинства, виглядає своєрідним Ріп-Ван-Вінклем (персонажем однойменного оповідання Вашингтона Ірвінга, який проспав багато років і не впізнав рідне селище, коли прокинувся). Новела чітко поділяється на три епізоди: у першому він зблизька знайомиться зі світом «печерних людей цивілізації», у другому збагачує свій практичний досвід сутичкою із залежною від політики судовою системою, у третьому дає «урок справедливості» корумпованому судді. У контексті оповідання юридичний термін «презумпція невинуватості» стає вираженням судової казуїстики, яка є зручним засобом підтримування суспільного status quo. Варто відзначити, що рішучі дії соціолога суперечать еволюціоністським концепціям розвитку суспільства, викладеним у його наукових працях.
«Люди Безодні» знаменували початок періоду в житті і творчості Джека Лондона, означеного активним інтересом до соціальних проблем, зближенням з американськими соціалістами й участю в діяльності американської соціалістичної партії. Пояснюючи прихід до соціалізму у статті «Як я став соціалістом» (1903), він писав, що соціалістом його зробили умови життя й усвідомлення соціальної прірви між багатими та бідними й необхідності домагатися змін на користь бідних. Пік його активності на цій ниві припадає на середину першого десятиліття XX століття: він бере участь у соціалістичному русі, виступає пропагандистом соціалістичних ідей, пише публіцистичні й соціологічні статті відповідного спрямування, що увійшли, зокрема, до збірки «Класова боротьба». Усе це відбилося і в інших творах письменника, передусім у романі «Залізна п'ята» (1908). Це соціально-утопічний роман (його жанр визначають і як антиутопічний), значною
