Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон

Сетон-Томпсон завжди жив природою. І нудився, якщо довго змушений був жити в містах. Великі міста Америки його попросту гнітили. Тому він багато подорожував.

У дитинстві він мріяв побачити стада бізонів, які блукали в преріях… На жаль, мрії залишалися мріями — дика природа в Північній Америці майже скрізь відступала під натиском так званої цивілізації, бізони й багато інших тварин ставали рідкісними або зникали зовсім.

Але все-таки, вже коли йому виповнилося 47 років, письменникові й художникові вдалося здійснити давню мрію — побачити стада, нехай і нечисленні, лісових бізонів, північних оленів карибу, численні зграї птахів…

Оповідання про індіанців, з якими доводилося спілкуватися під час подорожі, пронизані своєрідним гумором і тривогою за майбутнє корінних американців, сповнені поваги до індіанців, які живуть у тяжких умовах канадської Півночі.

Сетон пише про виняткову чесність цих людей, щедрість у ставленні одне до одного. До білого ставлення інше. Індіанці бачать у прибульцях з Європи — прибульцях зі Сходу — боржників. Адже білі відібрали в них майже все і, головне — землю, яка годувала їх завдяки полюванню. Письменник бачив, що так звана цивілізація означала для корінних мешканців Америки: хвороби, моральний занепад, злидні. Зникають мудрі звичаї, молодь забуває свою історію.

Сетон-Томпсон правильно оцінював небезпеку суцільної американізації всіх сторін життя, що руйнує ззовні і, що найгірше, зсередини. Пророкуючи, як і О. Степлдон, агресивну американізацію Європи й іншого світу, Сетон-Томпсон попереджав: «Стережіться, європейці! Через сотню років ви будете американізовані!»

Схоже, письменник мав рацію — і щодо соціуму, і щодо «навколишнього середовища» — багатостраждальної Природи…

Книги, які подарував людству великий Ернест Сетон-Томпсон, прищепили щиру любов до природи мільйонам, десяткам мільйонів людей, допомагали й допомагають сьогодні формуванню екологічного мислення, настільки необхідного для вирішення однієї з найважливіших (якщо не найголовнішої) проблем сучасності — охорони навколишнього середовища.

Андрій Рябоконь

Примітки

1

Карибу — північний олень, живе в Євразії та Північній Америці.

2

Баррен-Граундз — дослівно, переклад з англійської «марні землі». Так в Америці найчастіше називають північні безлісі території, котрі отримали в усьому світі назву тундр, від фінського слова «тунтури» «гори». На канадському Північному Заході тундри здебільшого відрізняються кам’янистими грунтами. — Тут і далі примітки А. Рябоконя (ред.).

3

Сова Річардсона, або американський підвид волохатоногого сича (Aegolius funereus richardsoni), гніздиться в Канаді на північ до межі лісів. Довжина тіла птаха — 28 см. Його весняна пісня, поетично передана Сетоном-Томпсоном, нагадує дзвінке плюскотіння крапель, які падають з висоти. Існує індіанська легенда, в якій говориться, що птаха ця була за давніх літ найбільшою совою та дуже пишалася своїм гучним і дзвінким голосом. Якось вона вирішила заглушити піснею звук водоспаду. Подібне зухвальство страшенно розгнівало Гітчі-Маніту (Великого Духа), і він у покару зробив її маленькою. А голос її звідтоді нагадує звук тонкого передзвону краплинок води.

4

Пеммікан — спресований порошок із висушеного на сонці м’яса, змішаного з кислим соком ягід і розтопленим салом, харчовий продукт, своєрідні північні «консерви».

5

Anas crecca carolinensis — американський підвид чирка-свистунка, одна з найдрібніших американських качок (вага дорослого птаха від 300 до 350 г). У самця на крилі «дзеркальце» яскраво-зелене з внутрішнього боку, оксамитово-чорне — з зовнішнього. Гніздиться на півночі материка, аж до арктичних районів Канади, до півдня зустрічається (зимує) в Айові та Каліфорнії.

6

Уліт належить до роду куликів, Totanus — Сетон бачив невеличких зграбних птахів із сіро-білим забарвленням із чорними цятками.

7

Coturnicops noveboracensis — невеличкий болотяний птах, який нагадує деркача, але ще менший. Жовтий пастушок насправді має згори бурувато-жовте забарвлення, знизу світліше, з темними цятками; дзьоб теж забарвлений у жовте. Пташенята ж — пушинки, абсолютно чорні. Жовтий пастушок зустрічається головним чином на сході північноамериканського континенту. Птах добре плаває та пірнає; харчується прісноводними молюсками й іншими водними безхребетними.

8

Феба — птах, який звичками нагадує нашу мухоловку. Феба (Sayornis phoebe) належить до сімейства тиранових мухоловок — виключно американського сімейства загону горобиних. Майже всі з чотирьохсот видів сімейства зустрічаються тільки в тропіках, і лише 30-у помірних широтах Північної Америки. Птах середньої величини — довжина тіла близько 17 см — і досить скромного забарвлення. Феба не співає, але здатна видавати двоскладовий монотонний крик «фе-бі», за що й отримала свою назву. Дуже корисний птах: на льоту ловить численних комах, у тому числі шкідливих.

9

Tamiasciurus hudzonicus — червона білка, яку згадує Сетон-Томпсон, належить не до роду Sciurus, як наша білка (втім, в Америці є й представники саме цього роду), а до Tamiasciurus — роду бурундукових білок, або чикарі, котрі є ніби проміжним видом між власне білками (Sciurus) та бурундуками. Червона білка широко розповсюджена в тайгових лісах Північної Америки: заходить у лісотундру. Гніздиться в дуплах, у гніздах-гайне, як наша білка, або ж у норі, як бурундук. Багато часу проводить на землі, а не на деревах. Відносно численний хутровий вид.

10

Colaptes auratus — золотий, або золотокрилий дятел, який населяє східну частину Північної Америки (на північ до межі лісу), невеличкий на зріст. Згори бурувато-сірий, поцяткований чорним; знизу жовтуватий, світлий, із темними плямами. Голова сіра, з червоною плямою на потилиці; у самця є чорні «вуса». Спід крил і стовбури махового пір’я яскраво-жовтого кольору, тому коли птах махає крильми, добре видно (особливо в сонячний день) «золоте» пір'я. Гніздиться золотий дятел у дуплах дерев або пнів, украй рідко на землі; харчується майже виключно безхребетними тваринами.

Megaceryle alcyon — північноамериканський зимородок дуже схожий на нашого зимородка (Alcedo atthis), але вдвічі крупніший: довжина тіла досягає ЗО см; зустрічається майже скрізь у Північній Америці, а також у північних районах південноамериканського континенту. Самець вирізняється сірим забарвленням із білими черевцем і нашийником; самочка з каштановими плямами на боках. Харчується північноамериканський зимородок водяними безхребетними та дрібною