Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії - Галина Малик
«Та й справді,— думала дівчинка, — які можуть бути веселощі, коли у тебе чогось не вистачає!»
Нарешті Недоладько зупинився у вузенькому провулку перед вивіскою, на якій було написано:
НЕДОТЕЛЬ
Цей Недотель скидався на довгий кривий сарай із маленькими перекошеними віконцями. Прихилившись до одвірка, на порозі Недотелю стовбичив якийсь товстун у шкіряній безрукавці. Одна колоша його штанів була довша за другу.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
у якому Аля вперше чує про Першого Недорадника
Поки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку.
— Здоров був, Недоштаньку! — посміхаючись, говорив він. — Ну, що тут у вас нового скоїлося?
— У нас завжди все по-старому! — знехотя мовив товстун.
— Зате поглянь, з ким я прийшов! — Недоладько повернувся до Алі.
Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки буркнув:
— Дівчисько як дівчисько.
— Е, не кажи! Дивись уважніше, старий буркотуне. Це справжня жива дівчинка!
Тільки тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися.
— А як вона сюди потрапила? — ошелешено запитав він.
— Саме цього ні я, ні вона не знаємо, — здвигнув плечима Недоладько. — Головне, що вона хоче звідси вибратися.
— Ти ж знаєш, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, — спохмурнівши, повторив гладун і повернувся до Алі. Вибирай собі кімнату і живи, — кивнув він на будинок. — Можу запропонувати цілком пристойне помешкання. Щойно звільнилася кімната, всього-на-всього без дверей.
— А як же там живуть без дверей? — вперше розтулила рота Аля.
— Пхе! Велика біда — без дверей! Може, тобі сподобається кімната без ліжка, без опалення, без водогону і стелі або зовсім без стін?
Недоштанько подумав і додав:
— А оце тобі, мабуть, підійде! Є кімната без телефону!
— А хіба тут є кімнати з телефонами? — здивувалася Аля.
— Ні, нема.
— А взагалі в Недограді хоч один телефон є?
— Ні, нема.
— То чому ж тоді мені кімната саме без телефону!
— Та саме тому, що його в ній нема!
«Якась нісенітниця!» — подумала Аля і спитала:
— А кімната, у якій би все було, є?
— Ні, нема! — гарикнув Недоштанько. — Не забувай, де ти знаходишся! Їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! Бери, поки не пізно, і живи!
— Але я не хочу тут жити! Я хочу додому! Мені у вас не подобається!
— Ха, відкрила Америку! Нам усім тут не подобається! — роздратовано буркнув Недоштанько. — А раз ти сюди потрапила, значить, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити!
— А от і вистачає, вистачає! Я не хочу і не буду тут жити! — розсердилася Аля і навіть тупнула ногою.
— А куди ж ти подінешся? — єхидно запитав товстун.
— Ну-ну, не треба сваритися! — втрутився Недоладько. Я саме збирався тобі пояснити. Вона хоче йти до Недороля Десятого. Що ти на це скажеш?
— Скажу, що від усього цього треба відмовитися й забути!
— Це ж чому?
— Бо якщо дівчинці і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить Перший Недорадник і — гоп! — її розпатланої голівки наче й не було! Ось чому!
— А хто він такий — Перший Недорадник? — спитала Аля.
— Про це ти зможеш дізнатися, як тільки ступиш ногою до замку! — ущипливо мовив Недоштанько і, грюкнувши дверима пішов до будинку.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
у якому Аля пробирається до замку Недороля Десятого
Недоладько лагідно поклав руку Алі на плече.
— Не зважай на нього. Він взагалі добрий чоловік. Тільки характер має кепський. А тепер я відведу тебе до королівською замку.
І вони пішли вулицями міста.
— У мене в замку є знайома служниця… — тут Недоладькі затнувся і почервонів. — Вона проведе тебе до замку. А там ти вже сама… — і він розвів руками, ніби вибачаючись, що там уж нічим не зможе їй допомогти.
Незабаром вони опинилися на площі перед замком. Йому не вистачало лише одної башти, а велетенському годиннику центральної вежі — хвилинної стрілки. Тому годинник показував тільки години.
Недоладько звернув на стежку, що ледь виднілася у хащах височенної лободи та лопухів. Невдовзі прстукав він у маленькі залізні дверцята. Почулися кроки. Дверцята з немилосердним скрипом відчинилися, і Недоладько ступив за поріг разом з Алею.
Вони опинилися у вузькому напівтемному коридорі. Його освітлював тільки недогарок свічки у залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина. Аля потроху почала звикати до всіляких несподіванок. Але вигляд дівчини її все-таки здивував. Обличчя незнайомки геть усе було вимазане попелом. Одягнена вона була до пояса у старий лантух, зате від пояса до п'ят спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. З-під неї виглядали маленькі ніжки. Права взута у кришталевий черевичок, ліва — у дерев'яний.
— Що, гарно я вбрана? — розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її Аля. — Невже ти мене не впізнала? Таж я Недопопелюшка!
І поки вони йшли довгим коридором, у Недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик.
— Уявляєш? — щебетала вона. — Я вже мала стати принцесою! Двоє дівчаток-жовтенят розповідали про мене Казку для малят у підшефному дитсадку. І раптом через мене вони посварилися! Здна з них доводила, що сукня у принцеси повинна бути білою, а друга — рожевою. Так вони й недоказали казку до кінця! От я й залишилася така, — і вона показала на своє вбрання. — А далі! Далі я мала одружитися з принцем!
Тут Недопопелюшка лукаво глянула на Недоладька і знову заторохтіла:
— Проте я зовсім-зовсім не шкодую, що так сталося. Розумієш, усі принци — це матусині синочки. А з мене яка принцеса? Тому й звуть мене Недопопелюшкою. Зате я потрапила в країну Недоладію і познайомилася з Недоладьком. А що з тобою трапилося? Ти давно тут? Де твій дім? Тобі тут подобається?
Невідомо, скільки б іще запитань посипалося на Алю, якби вони врешті не дісталися до кухні. У каміні весело палахкотіли дрова.
Недоладько присів ближче до вогню і сказав:
— Помовч хвильку, Недопопелюшко… Зараз вона тобі все розповість.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
у якому Недопопелюшка ризикує життям
Аля розповіла Недопопелюшці, як опинилася у Недоладії.
— Але я не хочу лишатися тут, — продовжувала вона, — Я хочу додому. Тільки не знаю, як звідси вибратися. Проведи мене будь ласка, до Недороля Десятого. Може, він допоможе мені, - попросила дівчинка.
Почула ці слова Недопопелюшка і враз спохмурніла.
— Спробуй, — задумливо мовила вона. — Хоч і не вірю, що наш Недороль зможе тобі чимось допомогти. Я проведу тебе до нього, хоч нас
