Діаманти Ківі-Ківі - Рудольф Дауманн
— Гаразд, згоден. Сподіваюся, це станеться раніше, ніж дух зла знову з'явиться тут, у Ківі-Ківі.
Другого дня п'ятдесят чорних робітників, найнятих по контракту, кирками та лопатами почали пробивати шурфи. Роботою керував Жан Янзен. Вже на метровій глибині наткнулися на породу, поки що, правда, не голубого тону, але багату на кімберліт та олівіни — супутників алмазів. Тіль Брюггенсен стежив за промивкою грунту на жолобі. Надвечір він задоволено сказав Ельзі Вандермолен:
— На, збережи це для мене, Ельзо! — і подав їй старанно зав'язану шкіряну торбинку. — Нікому не кажи про неї. Якщо мені судилося назавжди лишитися в Ківі-Ківі, це буде тобі моя спадщина. Але тоді негайно тікай звідси. Для тебе і твоїх дітей цілком вистачить того, що є в цій торбинці.
— Ти все ще боїшся? — злякано дивилася вона на нього.
— Ні, не боюся. Коли б я точно знав свого ворога і його наміри. Добре, що ти сама готуєш для мене страву, нікого не підпускай до казанів. Навколо нас десь бродить диявол!
До них підійшов радісний Жан Янзен. Ні тяжка праця, ні палюче сонце, ні мільйони москітів не підірвали його бадьорого, піднесеного настрою.
— Завтра ми неодмінно доберемось до жили, — запевнив він. — З останньою лопатою викинули голубий грунт. Я взяв кілька проб. Погляньте, що всередині! Це ж просто здорово!
У двох грудках завбільшки з голову знайшлося п'ять добрих алмазів.
— Тут поллється золотий дощ, — кинув Жан Янзен.
— Завтра ми обкопаємо вихід жили канавами. Але сповістимо Беніссону про це тільки тоді, коли все підготуємо. Наче камінь упав з плечей. З таким же успіхом тут можна було б нічого не знайти. Тоді договір було б скасовано.
— Однак Тіль Брюггенсен усе одно був би багачем, — сміялася Ельза Вандермолен. — Якщо тут перемити всю землю…
— Це зробить Де Беерс! Я хочу швидше піти звідси. Массіньї каже правду: я хворий, а таким не місце у пеклі Ківі-Ківі!
Того ж вечора лікар уважно оглянув Тіля. Він навіть запросив на консиліум лікаря Ніорта з групи Беніссона. Обидва зійшлися на одному. Наривів від більгарціозу на тілі хворого нема, але тропічна малярія все ще десь гніздиться в крові. Печінка тверда, наче камінь, а селезінка роздулася, як гумова подушка…
— Ви що, хочете відразу переїхати у Вестенде, на холодний берег Північного моря? Вам треба міняти клімат поступово, — радили лікарі. — Спочатку Леокін, потім, можливо, острів Мадейра як перехідний пункт, згодом південь Швейцарії — Лугано чи Локарно, і, нарешті, Хейст, Вестенде чи Остенде. Купальний сезон в наступному році ви зможете провести тамі
— Добре багатому Тілю Брюггенсену, — важко дихаючи, промовив фламандець. — А що коли б я залишився таким злидарем, як був тоді, до втечі з Леокіна?
Ніорт витер йому спітніле чоло.
— Так, пане, тоді було б дуже важко допомогти вам. О, будь вона проклята, ця «чарівність тропіків»! Якою чудовою могла бути ця казкова країна. А з теперішніми хазяями гинуть і країна, і люди.
Ельза Вандермолен весь час сиділа біля хворого. Вона клала йому на серце прохолодну тряпку, змочену болотною водою, давала пити. Вночі вона поставила на варту Баантумічо.
— Коли якісь злі банту прокрадатимуться сюди, убивай їх ножем!
Баантумічо зсунув на лоб свій досить уже вицвілий червоний тарабуш, схопив ніж-різак і рушницю, вклав сім розривних куль у магазин і вклонився жінці.
— Я прожену чорта з країни Ківі-Ківі! Побачите, пані. Натисну курок — і сатани нема! Баантумічо вміє добре стріляти з рушниці.
Серед ночі гримнуло три постріли ніби десь біля шурфів. Брюггенсен кинувся з гарячкового сну:
— Що це? Хто стріляє?
Ельза приготувала йому снотворний напій, як призначили лікарі, і заспокоїла:
— Не тривожся, Тіль. Це Баантумічо б'є свіжу рибу для робітників. Не хвилюйся! Тобі не можна хвилюватися! У тебе надійна охорона: лікар, Янзен, Ніорт і Вернон… Вони хоробрі люди! Довірся Ельзі Вандермолен і Баантумічо! Спи спокійно, Тіль!
— Мені приснився страшний сон, наче в Хейстерських дюнах вовк, а на свято в Брюггер прийшли велетні. Як хороше, Ельзо, коли біля серця холодна вода. Мабуть, у холодній землі і спати добре!
— Ти був і лишився дурником, Тіль! Послухай-но, завтра твої робітники збудують мені очеретяну хатину отут на горбі. Що ти скажеш на це, Тіль? Сьогодні негри вже зрубали чотири стовпи і високе дерево. Це там, де б'є джерело. Не бійся нічого! Хороших людей більше, ніж поганих, Тіль!
Засинаючи, хворий усе ще вслухався в шепіт і клекіт боліт.
— Ельзо, — промовив він. — Сюди по наших слідах ідуть люди, тисячі людей, а пострілів більше не чути. Хто ж стріляв? — Та сон уже знову здолав його.
Коли сині ранкові сутінки змінили нічну темряву, до Брюггенсена прийшов стривожений Самуель Беніссон.
— Барклей у вас? — спитав він. — Вчора звечора він вийшов з намету, а згодом, може через годину, пролунали постріли. І от досі його нема.
Ельза Вандермолен саме допомагала Брюггенсену вмитися після сну. Здавалося, він усе ще був під дією снотворного і ніяк не міг отямитися.
— Чи не його, бува, я бачив у сні, отого чорта Ківі-Ківі, містера Барклея? — ледве повертаючи язик, вимовив фламандець. — Може, — він захотів украсти з жолоба діаманти? Там в породі, що осіла, лишилося чотири добрих камінці. Я не міг їх забрати, бо туди підпливли голодні крокодили.
Потім, трохи відпочивши, Брюггенсен сказав:
— У мене вже майже все готово до передачі. Якщо все піде добре, можна завтра підписати контракт!
— Знайшли основне родовище?
— Очевидно! Воно багатше, ніж найбагатші копальні Кімберлі в свої найкращі часи. Коли б тільки мені не досаждала хвороба!
